2. Що буде далі?

Я не хотіла нікого чути і бачити, але у сусідній кімнати кричав телевізор. Мама завжди вмикала телевізор на всю гучність, коли була налякана або сумна, або просто від нудьги. 
А я намагалася зібратися з думками. 
Перевірила месенджери. Андрія і справді не було в мережі від учора. Коли це сталося? Я ж нічого не знаю.
Андрію мій, Андрію. Невже ти зараз не напишеш мені як сильно любиш і на надішлеш купу закоханих смайликів?
Невже не горланитимеш у мене під вікном серенади, хоч зовсім не маєш слуху і голосу?
Невже я більше ніколи тебе не побачу?
Я розбита, але не плачу.  Завтра допит. Про що вони мене запитуватимуть? Де я була вчора увечері, чи в обід, чи коли там його.... вбили?.
Коли я бачила його востаннє? Чи не сварилися ми останнім часом? Чи були у нього вороги? Я знаю всі запитання слідчого наперед. Бо це стандартні запитання. Чому я не плачу? Може, ще не дійшло до мене, що Андрія більше немає? Реакція запізнюється. Дивно. Якщо я не плачу, то я його не любила?
Складно відповісти. Але я його не цінувала. Була впевнена, що він є і буде завжди, нікуди не подінеться. Я ним зовсім не дорожила. Могла випалити, щоб він ішов на всі 4, а я чудово проживу без нього. І справді була впевнена, що проживу. Знала ж у глибині душі, що він кохає тільки мене і нікуди не піде від мене. Я була скандальною, крикливо. Гиркала на нього з приводом і без, попрікала в усьому. А в нього залізні нерви, бо терпів же якось. Він будував плани на майбутнє, а я відкрито заявляла, що у мої плани він не входить  і скоро ми виростемо і розійдемось як у морі кораблі. А він казав, що не відпустить і нікому мене не віддасть... А от як сталося ... Він мене беріг, але я його не вберегла. Я в це зовсім не вірю. Може, це все сон? Вщипнула себе. Боляче. Серйозно? Боляче, що вщипнула? А те, що я без коханого залишилась не болить? Невже в мене до нього не було ні краплі почуттів? Колись я вже сумнівалася в своїх почуттях. І тоді в інтернеті натрапила на таку техніку. Треба закрити очі і уявити, що цієї людини більше немає у вашому житті. Що ви відчуваєте? А я відчула, що мені його бракуватиме. А зараз все наяву. Все, що я уявляла. Зазвичай я встав зранку і вже знаю, що мене чекає повідомлення:"Доброго ранку, сонечко😘". Так було завжди, це як закон. А ще він ніколи не ляже спати, доки не напише:"На добраніч, зіронько🥰!" А сьогодні він справді не написав мені. І якесь дивне було відчуття зранку. Звичайні збори в школу, але без його повідомлення настрій уже не той. Я могла би сама йому написати, але Ванеса Незалежна ніколи не пише хлопцям першою. І я не написала. Я ніколи за ним не бігала, це він мене добивався різними способами. Я довго його мучила і навіть з відповіддю на пропозицію зустрічатися тягнула два тижні. А під час стосунків до мене поверталася думка, що дарма я погодилася, ми зовсім різні люди і один одному не підходимо. Але потім розуміла, що без нього буде вже не те, він мені як рідний. А зараз все отак обернулася. Якби ж я тільки знала.... І що б я тоді зробила? Як я могла його врятувати?
Мабуть, ніяк. Така доля. Так, я вірю в долю та в астрологію. До речі, в моєму гороскопі  на сьогодні було таке:"Навчіться відпускати. Втрачати буває боляче, але ви впораєтесь. "
Та мене це не насторожило. Я думала, що максимум загублю щось. А, схоже, втратила совість, раз не можу заплакати.  Перетворилася на бездушного робота. 
Завтра допит. Зазвичай, жінки, дівчата більш чутливі та емоційні, ніж хлопці. І всі ридають на допитах. І не тільки. Якщо я завтра не заплачу, то всі підозри впадуть на мене. Слідчий подумає, що це я його вбила. Але я навіть не знаю, коли це сталося  і де. Пора лягати спати. Домашку зроблю у школі зранку. Заснути без його "На добраніч" виявилось дуже складно.В голову лізли сумні, тривожні і неадекватні думки.  Я встала, увімкнула світло, яке різало очі. Звикла до яскравості. Вирішила зробити таки домашку. Щоб хоча б чимось себе зайняти.  Думала, що мені не вдасться зосередитись і тут, але я забула про Андрія і про допит і зробила завдання на завтра, післязавтра і на п'ятницю. До кінця тижня. Мені ставало легше, коли перемкнула увагу на навчання.  А потім очі злиплися, я вимкнула світло і поклала голову на стіл. Не було сил повертатися у ліжко. Так і заснула на письмовому столі.