꧁Розділ 3. Незнайомець у масці꧂

Закінчивши з печивом, Іві глибоко видихнула. Віднайти точно не дорівнювало спекти нове. Від запаху імбиру в дівчини мало не марилося в голові. Все ж це її провина, що так сталося. 

  — Генрі! Чому ти досі не внизу?! — Іві перевела погляд на хлопчика, що визирав за дверима. 

  — Не хочу я святкувати! І взагалі, — Генрі подивився на дівчину, а потім на стареньку, — я вже дорослий! 

  Гучно зачинивши двері, хлопчик побіг нагору. 

  — Ну що з ним сталося? Другий рік ніби підмінили! А він так обожнював Новий рік, — старенька сумно взяла тацю з печивом. — Сьогодні я хочу, щоб усе було інакше. Але він мене навіть не слухає! 

  — Якщо хочете, я можу з ним поговорити, — тихо відказала Іві. 

  — Було б чудово, люба. Але як він тебе послухає? 

  Дівчина опустила погляд. В її серці щось защемило. Ніби з цим хлопцем їх поєднувало щось значно глибше.

  — Не турбуйтеся. Я мала досвід спілкування з дітьми, — Іві затнулася, намагаючись уникнути спогадів про притулок. 

  — Дякую, люба. Його кімната на другому поверсі. Перші двері, — тільки й відказала старенька. 

  ❆❆❆

Іві невпевнено постукала.

  — Можна? 

  — Якщо тебе підіслала бабуся — ні, — буркнув хлопчик. — Я ненавиджу Новий рік!

  Дівчина глибоко видихнула, прочинивши двері. Генрі у цей час мовчки тримав машинку, вдивляючись у вікно. 

  — О, розумію. Я страшенно не люблю увесь цей галас, і крики. А ти? — Іві ступила ще кілька кроків. 

  — Мені не подобається поведінка бабусі. Вона весь час заклопотана. Останні два роки цей будинок перетворився на музей для відвідувачів! А раніше це було місце лише для нас двох.

  Хлопець сумно взяв до рук подушку, сховавши там своє обличчя.

  — Я поводжу себе як дитина, так? — тихо спитав він. 

  Іві присіла на м'який килим. Її рука застигла над головою хлопця. Та за мить опинилася на його волоссі, повільно погладжуючи. 

  — Зовсім ні, — запевнила вона Генрі. — Але твоя бабуся вірить в магію свята. Вона хоче ділитися нею з іншими. Однак їй потрібен крихітний помічник, — Іві щиро всміхнулася. Вперше за довгий час.

  — Це ти про мене? — хлопчик визирнув з-під подушки. 

  — Так. Думаю, твоя бабуся зрадіє, якщо ти, наприклад, скажеш їй про свої почуття.

  Здавалося, суму зовсім не залишилося на обличчі Генрі. Поспіхом взувшись, він швидко вилетів з кімнати. Наостанок вигукнув: 

  — Дякую! 

  Та не встигла Іві підвестися, як усе навколо зникло. Ніби автор змінив декорації. Усе заблищало. Мовби перебуваючи у танці золотавого снігу. Тепло розповсюджувалося великою залою, яку тепер прикрашали вінки та гірлянди з ялинкових гілок. Повільна музика несла за собою пари. Легка і водночас така радісна — чомусь на очах Іві замайоріли сльози. 

  Спогади… Усюди ці спогади! Немовби тільки вчора вона мріяла опинитися тут. Тільки це було давно, у дитинстві. Далекому й такому несправжньому. 

  — Любі друзі, новорічний бал оголошено відкритим! — десь далеко залунав чийсь голос. 

  Хлопець! Точно! 

  Іві прожогом кинулася до людей. Тисячі облич, і всі не ті… Вона намагалася відшукати свого давнього знайомого. Однак нічого не виходило. 

  А якщо він й досі перебуває в старих декораціях? Якщо той дивак вирішив залишити його без неї? 

  Нав'язливі думки ніяк не давали спокою. Та враз залою рознісся сміх. Люди раділи, танцювали, зовсім не помічаючи дівчину, яка намагалася бодай почути людину, чиє ім'я й досі було для неї загадкою. 

  — А тепер до танцю запрошується наша нова знайома! — Іві поглянула на сходи, що розташовувалися посередині зали. Її серце враз наповнилося щирою радістю. Хлопець повільно спускався, а його обличчя прикрашала театральна маска. 

  — Якщо ти, звісно, не проти, — додав він, простягаючи їй долоню. 

  Іві не пам'ятала, коли востаннє танцювала. Мабуть, будучи дитиною. Вона обожнювала гратися з батьком під дощем, уявляючи себе принцесою. Тоді її рухи здавалися такими легкими, ніби вона з народження вміла це робити. Мати, коли помічала їхні витівки, починала сваритися. Урешті-решт загортала дівча у плед, заварювала гаряче какао, і вони разом дивилися якісь комедійні фільми. 

  До аварії вони були щасливі. Та й Новий рік мав свій приємний присмак. Зовсім без гірчинки, як зараз…

  Іві немовби літала. Хоча, ні. Її ноги й справді перебували високо над землею. З повітря зала вже не здавалася такою великою. Ні, зовсім мізерною. А чоловічки такі маленькі, мовби зліплені з пластиліну. 

  Очі хлопця випромінювали тепло. Дивно, адже Іві цього раніше не помічала. Та й колір зовсім не той, що був… Волошковий… чи… 

  Дівчина різко відкинула від себе хлопця. Вони знову опинилися серед зали. Музика стихла. Приємний лісовий запах і собі зник. Ніби й не було нічого.