Глава 40

Епілог

POV Варвара

Новий рік

- От послухай! "Я так хочу, щоб ти був тут. Місто дуже красиве у святковому сяйві, але мені бракує тебе." Він не відповідає вже 10 годин на моє повідомлення, - розлючено кружляла Євгенія навколо.

Сьогодні я приїхала до неї з Максом закордон. Тут і справді красиво в новорічні свята. Ялинка височіє в центрі міста, а поблизу більшість сквериків прикрашені гірляндами і штучними вогниками. Відчуття, ніби магія Різдва спрацювала, насичуючи всіх святковим настроєм.

- Він навіть не прочитав моє смс. З ним щось сталося? - тривожність загризала подругу.

- Я думаю, що з ним все добре, - я намагалася її заспокоїти. Макс поруч ствердно кивнув. У в'язаному светрі з оленями він був особливо милим сьогодні. - До того ж, він попереджав, що не зможе приїхати через наплив роботи. Люба моя, давай просто гарно відпочинемо сьогодні, га? - я поглянула в її очі, які ховали в собі смуток. По ній було видно, що вона хотіла побачитись з своїм хлопцем. Вони давно не бачились.

- Ти ж рада, що я приїхала? - я демонстративно надула губи. - Тільки про Павла і думаєш. А ми з тобою також давно не бачились. Я взагалі-то скучила за тобою, падружаня!

Не встигла я мовити, як мене оповили міцні обійми подруги. Я з сміхом обійняла її у відповідь. Від нею пахло корицею, ваніллю і ще чимось ніжно-солодким. 

- Я рада, що ви обоє приїхали, - нарешті посмішка з'явилася на її устах. Вона відійшла і почала вдягати шапку, дивлячись, чи вона не псує її образ з красивими локонами.

- Супер, - я посміхнулася у відповідь. Я перетнулася поглядом з Максом, і той підбадьорливо кивнув. Я почала невпевнено:

- Жень, я хотіла тобі дещо розповісти, - почала я стиха.

Та обернулася, зосередивши свій погляд на мені. Її очі посерйознішали.

- Тільки не кажи, що ти залетіла.

Ми з Максом одночасно зайшлися кашлем.

- Ні, ти що! Як ти могла таке подумати? - моє обличчя покрилося плямами. Нервовий сміх вирвався, нагадуючи клекотання чайки. - Насправді, тут таке діло... Женюль, ми довго думали і вирішили....ми одружуємося наступним літом.  

На мить Євгенія завмерла. Її очі широко розкрилися, рот утворив ідеальну круглу форму, а потім:
— ЩО?! СЕРЙОЗНО?! — голос її піднявся на октаву вище, оглушуючи нас вереском. Вона схопилася за мої руки, міцно їх стискаючи. - Макс, ти зробив їй пропозицію? Коли? Як?

- Минулої неділі, - мовив Макс, посміхаючись, немов задоволений кіт, який об'ївся сметани. - Я вважаю, що вже час нам створити сім'ю. Щоб бути разом і в горі і в радості, чи не так, Варваро? - його дразнячий голос змусив мене закотити очі.

- Можу і передумати, - показала йому язика. - В мене мурахи по шкірі біжать, від однієї думки, що в 90 років треба буде слухати бурчання старого Максима.

- Головне, що ти будеш сексі бабцею, - він підійшов, його дихання доторкнулося моєї шиї, лоскучи. - А з рештою нюансів можна миритись.

- Голубки, ану не воркуйте тут, - голос подруги пирхнув десь поруч. Але в її голосі відчувались сльози розчулення. - Ви вже визначились з датою?

- Ми ще роздумуємо. Просто вирішили тебе першу повідомити, - від моїх слів подруга затихла. Її очі мокріли з блискавичною швидкістю, - я хочу щоб ти приїхала, Женюль. Ти одна із найдорожчих для мене людей. Зробиш мені ласку і будеш подругою нареченої? 

- ВАРЯ! - подруга заплакала, знову обіймаючи. Моя кофтинка на грудях почала мокріти. - Ти не уявляєш, як мені приємно, що ти мене запросила і першу повідомила.

- Ну, а як інакше, - хмикнула я. - І не забудь свого бойфренда привести. 

- Ой не знаю, - подруга важко зітхнула. - Ми останнім часом дивно спілкуємось. Я дзвоню по Facetime, а він каже, що передзвонить і потім дзвонить аж пізно ввечері. Зараз взагалі не виходить на зв'язок. Я розумію, що стосунки на відстані бувають складними, але мені якось надто важко.

- Все буде гаразд, - тепло мовила до неї. - Якщо він буде таким і надалі, то жени його в шию. Знаєш скільки Паш ходить і шукає таку принцесу як ти? - Я войовниче підняла брову. - Але спочатку проясни з ним цю ситуацію. Щоб не шкодувати потім.

- Гаразд, - кутик її рота смикнувся у вигляді посмішки.

POV Євгенія 

31 грудня. Вечір. Місто сяє вогнями. Ми троє стоїмо серед натовпу, чекаючи новорічної програми. Люди сміються, п'ють шампанське, чекають півночі. Я вдягнена у теплий червоний шарф, який мені подарував Павло на пам'ять. Мої друзі пропонують підняти келих за Новий рік, але я мрію лише про одне: щоб Павло був поруч.

Раптом натовп навколо стає ще гучнішим. Починається відлік:
— Десять... дев’ять... вісім...(ten...nine...eight)

Я відвертаюся, щоб поправити телефон для фото. Але раптом чую позаду знайомий голос:
— Думаю, ти забула побажати щось важливе.

Я повертаюся і бачу Павла. Його волосся розвіюється на вітру, а в очах світяться іскринки щастя. Він стоїть перед мною з букетом червоних троянд і тепло посміхається. Я не можу повірити своїм очам:
— Як? Як ти тут?! Ти не виходив на зв'язок майже добу.

Павло сміється:
— Я був в довгій дорозі. Хотів зробити тобі сюрприз. Ще б я пропустив наш Новий рік.

Натовп навколо гучно рахує:
— Три... два... один! (three, two, one)

Феєрверки розривають небо. Я кидаюся в обійми Павла, сльози радості блищать у моїх очах. Місто вибухає вогнями, а ми стоїмо, тримаючись за руки. Павло каже:
— Це моя обіцянка: бути з тобою завжди, навіть якщо іноді це означає перескочити через усі перепони.

Ми проводили ніч, гуляючи містом. Павло розповів, як планував сюрприз: він збирав гроші на квиток, вмовив колег допомогти й купив квиток в останній момент. 
— Ти — моє натхнення. Я б ніколи не пробачив собі, якби залишив тебе саму в цю ніч.

***

Півроку потому

У невеликому мальовничому саду під відкритим небом зібралися близькі друзі та родина. Сонце ніжно освітлювало білий арочний навіс, прикрашений трояндами та стрічками. Звучала жива музика, і гості зайняли свої місця. Гості з келихами шампанського у руках шепотілися між собою.