Глава 37

POV Варвара

Зранку прокинувшись, поснідали та зібралися в дорогу. Євгенія сіла в машину до Павла, а я з Максом сіли в машину до Данила. Попрощавшись з подругою, домовилися зв'язатися пізніше. 

Я сіла на заднє сидіння та Макс примостився поруч, ігноруючи вільне місце спереду, поклавши мою сумку туди натомість. Стиснувши мою крижану руку своєю теплою рукою, він підбадьорливо гладив шкіру, ковзячи своїм великим пальцем.

Дорога займала декілька годин, тому я під тиху ненав'язливу музику занурилася в свої думки. Я вдячна, що хлопці не намагалися робити світських бесід, просто їдучи в мирній тишині.

Чим ближче ми під'їжджали, тим гіршою ставала дорога. Приїхавши в село, в першу чергу мене зустрічав тато. Змарнілий чоловік помахав рукою, від виду якого в мене серце стиснулося. Обнявши його, нарешті спитала як справи, чи щось трапилося. У відповідь отримала слабку посмішку та запевнення, що все в порядку, просто проблеми з травленням.

- Тобі варто зробити гастроскопію, - тривога не покидала мене, - тут може бути щось серйозніше.

- Я не такий вже й молодий, - туманно відповів він, автоматично поправив волосся, провівши долонею по смугах сивого волосся. - Тому це не має значення. Краще потурбуйся про себе. 

Почувши це я обурено відкрила рота. Як він може бути таким байдужим до свого здоров'я? Куди дивиться матір? Випросивши з нього обіцянку зробити обстеження,  нарешті зуміла трохи полегшено зітхнути. 

Раптово вийшла матір на подвір'я, почувши шум на вулиці. Її обличчя осунулося, а зморшки на чолі стали глибшими, ніби вона постійно супиться. Не знаю, які думки крутяться в її голові, але, закладаюся, одна присутня: "Потрібно було частіше провідувати свою стару матір".

Її погляд пройшовся по групі людей, спинившись спочатку мимохіть на батькові, а потім затримавшись на моєму обличчі. Пильні орлині очі пом'якли, в них з'явився біль та туга.

В цей момент я здається перестала дихати.

Запала мовчанка. Вона повільно підійшла, зупинившись, ніби не наважуючись щось зробити. Я загіпнотизовано споглядала за її діями. Ставши перед мною, вона, без слів, накинулася з міцними обіймами, що я аж оторопіла. Я затихла, насолоджуючись її несподіваною ніжністю до мене. Образи, які я тримала в своєму серці, почали блікнути з кожною важкою сльозою, котрі неслухняно текли по щоках. Вони намочували одяг та волосся, але ми не звертали на уе уваги.

- Давно ж я тебе не бачила, - почула її приглушений голос. - Не уявляєш, як я за тобою сумувала. - було видно, що зізнання дається їй складно. Але я була їй вдячна за нього. Ці слова я підсвідомо чекала почути вже багато років. - Найріднішу кровинку прогнала, дотримуючись якихось безглуздих принципів. Пробач стару дурепу.

У відповідь я тільки міцніше обійняла. Почула зі сторони гірке ридання, яке, насправді, належало мені. Після її слів важкий камінь нарешті спав з моїх плечей та провина, яка гризла мою душу сховала свої гострі зуби.

Нарешті заспокоївшись, зуміла відпустити мати з обіймів. Раптово згадала, що ми тут не на самоті. 

- Представ нас своїм... друзям, - в її словах чувся якийсь прихований сенс, який я не могла вловити.

Я відчула, як Максим став ближче, ніби захищаючи позаду, немов ангел-охоронець.

На секунду я знітилася, тому що я не роздумувала над тим, що доведеться батькам розкрити свої відносини. Не в такій ситуації та за інших обставин.

- Це мій хлопець Макс, ми зустрічаємося. - легкий рум'янець з'явився на моїх щоках. Він вічливо кивнув, вийшов з-за моєї спини і взяв мене за руку, нарешті полегшено посміхаючись у відповідь до моїх батьків. Невже...він боявся, що я його представлю як звичайного друга?..

Передбачувано, що батьки розпочали більш зацікавлено його розглядати. Я закотила очі. Як для мене, то це не пристойно так поводитися, ніби екзотичну диковинку побачив. Просканувавши поглядом, батько задоволено гмикнув. Боже, дай мені сили сьогодній день спокійно прожити!

- А він, - прокашлявшись, продовжила я, - мій знайомий Данило, який не проти був підвезти нас. Ми всі троє разом навчалися в шкільні роки. Випадково зустрілися на відпочинку з моєю подругою Євгенією. Може пам'ятаєте її.

Після цих слів Данило раптово постав перед моєю матір'ю і злегка потиснув руку оторопілій жінці. Не можу сказати, що їй не сподобалося таке відношення. Хоча його ніхто не просив проявляти безглузду ініціативу!

- Радий з вами познайомитися, - широко посміхнувся він. - Бабця Віра завжди була у хороших відносинах з Любов Іванівною. В дитинстві вона багато що цікавого розповідала про вашу сім'ю.

Від цих солодких слів обличчя Макса спохмурніло. 

- Невже, - моя мати хіхікнула. Вона окинула його поглядом від довгих ніг до маківки. Затримавши задумливий погляд на його обличчі, вона повільно мовила: - Мені здається, що я про тебе вже чула. Хіба це ж не було....

Але я її перебила, не дозволивши договорити. Минуло багато років, я вже не можу згадати, чи вона чула від мене щось про мою шкільну закоханість. Але навіть якщо і так, то не варто це згадувати перед моїм теперішнім хлопцем...!

- Звичайно, що ти чула, - я роздратовано перебила її. - Він ж щойно сказав, що він внук сусідки. Не думай багато про це.

Вона кинула на мене вбивчий погляд. Розпочинається!

Обернувшись до гостей, м'яко мовила.

- Заходьте всередину. Даня, - на моє здивування вона скороченим ім'ям звернулася до хлопця, - твоя бабця знаходиться у вітальні. Скажи їй декілька слів привітання. 

Зайшовши, ми побачили декілька старших жінок, котрі в траурі молилися над тілом моєї бабці, яка неприродньо лежала у відкритому гробі на столі. Побачивши її, очі знову засльозилися та під горло став клубок. Я її давно не бачила, але я її завжди любила. Варто було частіше її провідувати.

Максим міцніше, але ніжно стиснув мою руку. Ніби нагадуючи, що він поруч.

Мене потряхувало, але я наважилася під погляди чужих людей доторкнутися до бабчиної руки. Її шкіра була холодна та нездорового кольору. Воскова фігура. Непорушна та спокійна.