Глава 36

POV Варвара 

Ми сиділи всі гуртом в теплому приміщенні кав'ярні, зігріваючись гарячими напоями. Я приклала руки до гарячого горнятка, примружившись від задоволення.

Розмова була в самому розпалі.

- Я за те, щоб піти в кіно. Хто за?

- Якщо жахи, то я не проти, - безбарвно мовила подруга.

- Мене лякає твоя манія цими фільмами, - дорікнув їй Данило, хмикнувши. Євгенія стиснула губи.

- Мене також багато що лякає в тобі, друже, - буркнула вона. Атмосфера почала псуватися. Не втрачаючи часу, я полоскотала її в чутливі місця.

Спостерігаючи, як вона сміється, я зробила декілька фотографій на свій телефон і запхала подрузі мандаринку в рот, яка ще не прийшла до тями.

- Рятуйте. - я притворно закрила вуха руками. - Ти смієшся як птеродактиль. Подивись, мені здається, що у мене кров пішла з вух.

Євгенія припинила сміятися і проковтнувши фрукт, ображено насупилася.

- Ні краплі не смішно. Між іншим, у мене дуже заразний сміх. Всі хвалять, - мовила вона.

Тим часом хлопці гуділи щось про своє, особливо не вслухаючись в нашу перепалку. 

- Хочу купити великий будинок на околиці міста і буду там проводити вечори із сім'єю... - мрійливо мовив Максим, не звернувши увагу на моє здивоване обличчя. Він ніколи мені особливо не розповідав про свої мрії та плани на майбутнє.

- Ну так, - голосно прицмокнув язиком Павло, витираючи липкі уста після їжі серветкою. - Твоя майбутня дружина точно десь провинилася, щоб такого бовдура терпіти з космічними фантазіями.

Макс недружелюбно звузив очі. Ой, зараз буде бійка.

Посеред цієї метушні раптово зателефонував телефон, від чого я раптово сіпнулася. Та, здавалося, на нього звернула тільки я увагу. На екрані висвітлився невідомий номер, від чого я підсвідомо зіщулилася. Чомусь вкрай не хотілося брати слухавку, але на тій стороні людина вперто намагалася зв'язатися.

- Щось трапилося? - стурбовано мовив Максим, помітивши моє гіпнотизування телефону. - Не візьмеш слухавку?

- Я зазвичай не приймаю дзвінки від незнайомців, - мій голос звучав приглушено. Максим не став чекати на мою ініціативу, прийнявши дзвінок. Він насупився, а через декілька секунд наші погляди зіткнулися і він мовчки простягнув мені смартфон.

- Варя? Це мама!

Прості слова зіпсували настрій. Хоча в глибині душі я скучила за її голосом. 

- Твоя бабуся померла. - пролунав голос матері. Від її слів моя серце впало в п'яти. Тільки не вона!. - Похорони будуть після завтра. Лікарі кажуть, що в неї був серцевий напад, а поблизу нікого не було. Ти можеш завтра приїхати? Поїмо разом. Зможеш з нею попрощатися...

Я хотіла щось відповісти, але ніби в горлі камінь застряг. Я ще не можу до кінця усвідомити, що трапилося. Не може бути...

- Гаразд. Я приїду. - тихо відповіла, виключаючи телефон. Очі стрімко почали сльозитися.

Я заплющила очі та почала глибоко дихати, намагаючись заспокоїтись. Та якось фігово виходило.

- Варя, я поруч.

Голос, глибокий і рівний, пролунав поруч, але мені не треба було відкривати очей, щоб зрозуміти, що це голос Макса. Він не розпитував, що трапилося, але здогадувався, що щось погане. По незрозумілій причині його слова заспокоювали мене, хоча ще хвилину тому я була шокована і розгублена.

- Так. все добре. Просто виникли деякі труднощі вдома...мені потрібно.., - різко вдихнула повітря, - мені потрібно поїхати додому.

Я розплющила очі, помітивши схвильований погляд Макса і німу підтримку, яка невидимою силою підкріплювала мене. Я повернула голову, ніби тільки тепер усвідомивши, що знаходжуся в оточенні і інших людей. Вони вже не вели дискусій, тільки мовчки поглядали на мене, прислухаючись.

- Люба, мені так шкода, - Євгенія без розпитувань зрозуміла що до чого. Мусило щось трагічне трапитися, щоб я повернулася в свою домівку. - Хочеш я з тобою поїду завтра?

- Тобі краще зосередитися на навчанні, - коротко відрізав Макс. - Я поїду з нею.

- Я з вами, - додав Данило, ігноруючи прищурені очі настороженого Макса. -  Вона була доброю подругою та сусідкою моєї бабці Віри. Мені ще не дзвонили, але я також хотів би попрощатися з нею. Ми були з нею доволі близькі в дитинстві. Хороша жінка. - Даня розвернувся до мене, стривожено дивлячись у вічі. - Я на машині, зможемо швидко добратися. Варя ти в порядку? 

- Я в порядку, просто очікувала іншого випадку повернутися додому. - я знервовано хіхікнула, гіркота від почуттів пройшлася по грудях. - Але як то кажуть: "Сім'я збирається в повному складі тільки на весілля або на похоронах".

- Схоже програма розваг на сьогодні скасовуються, - кашлянувши в кулак, ніяково мовив Павло.

- Нічого не скасовуться, - твердо мовила, нарешті приходячи до тями. - На котру там годину жахи розпочинаються?

POV Євгенія

Після фільму жахів всі голосили, намагаючись перекричати один одного, ділячись враженнями. Раніше, поки ми чекали на фільм в холі, в черзі по попкорн та колу, то постійно Павло мовчки крутився поруч, напрягаючи своє похмурою аурою "тілоохоронця на пів ставки." Але після фільму він десь зник, залишивши мене сам на сам з спогадами про слова про зустріч увечері. Повернувшись в котедж, атмосфера була трохи ніяковою. Варя не подавала виду, посміхаючись, але ті посмішки були трохи надломлені. Макс крутився дзиґою поруч, роблячи всі забаганки Варі, тільки щоб вона не горювала.

Я вирішила не думати про Павла і трохи повчитися. Це не зашкодить. Мені якимось чином вдалося пропрацювати декілька годин і я думала, що втома від насиченого дня та продуктивна письменицька сесія вирублять мене. Але ж ні.

Я витріщилася на екран ноутбуку, де вже деякий час була безглуздий набір слів. Потайки підглядала на свій телефон. Хотілося, щоб на нього з'явилося повідомлення чи дзвінок. Хотілося, щоб у мене вистачило сміливості взяти його і простягнути руку. Але екран залишався абсолютно чорним. Чим невимовно мене бісив.