Глава 31

POV Євгенія

- Ну ж бо, поїхали з нами! За декілька днів Макс буде дома. Відпочинемо десь на пляжі під сонечком...відсвяткуємо твій день народження! - наполегливо просила мене Варя. По відео-дзвінку металася набридлива особа. Але вкрай щаслива. Мабуть з Максом вже все в порядку. Мені тільки в радість. Посмішка їй пасує.

Варвара глибоко набрала повітря, плануючи продовжити тираду:

- Ти знаєш, в Ізмірі в мене є знайомі, в них можемо поселитися, а так, то будемо ходити по класних місцях. До речі пляжі в них непогані...Ти б знала, які турки весілля роблять. Пам'ятаю, як було привалило три сотні, то я очманіла, коли подругою нареченої їхала декілька років тому. Тому якщо гроші...

- От якраз гроші не проблема... - втомлено потерла переносицю, знявши окуляри. Погода псується з кожним днем, а голова розколюється все більше...плюс в навчанні починаю відставати, мама мене приб'є. Мабуть атмосфера батьківщини тисне на свідомість, тому що бажання вчитися дорівнює нулю. Ніякої зібраності!

- Варю, ти знаєш мою маму, вона відпустила, тільки за умови добре вчитися, - обережно почала я, відчуваючи слабкість в тілі. Закрила ноутбук, відклавши на крісло. Телефон затиснула між колінами, вправно вдягаючи теплі шкарпетки в незручному положенні. - До того ж, я обіцяла приїхати на три дні в період дня народження.

- Ти не можеш так зі мною вчинити! - голосно прошепотіла Варя, від обурення червоніючи. - Це не справедливо! Коли ти ще приїдеш найближчими роками? Ніхто не знає, то хоча б таку подію треба з галасом відсвяткувати. Як має бути! Тобі вже 21 на носі! Повнолітня у всіх країнах, - схвильовано, з іскрами в очах закінчила вона.

- Та ну тебе, - буркнула я. Бридкий морозець пройшовся по тіло, змушуючи здригнутися. Холодно! Мабуть вже встигла простудитися.

- Ти мене слухаєш? - обличчя смішно наблизилося до камери. - Якось ти зле виглядаєш. Погано відчуваєш себе?

- Трохи є, - в'яло пробуркотіла, закутуючись в теплу ковдру. Хочеться спати. Нездані роботи, безсонні ночі через іспити, які чатують неподалік забирають всі сили. Мабуть старію.

- Ти відпочивай, - зітхнула вона. - Та якось собі обдумай, не відмовляйся різко. Не хочеш їхати закордон, то можемо й тут десь поїхати на день-другий в якийсь котедж в горах. Тоже круто.

- Я тебе почула, - відмахнулася я, відвертаючись. Перед тим, як відключитися, я почула: "Ох, ця малявка!.."

"Хто би говорив", - остання думка розпливчасто вилізла і я заснула міцним довгоочікувагим сном.

***
Здавалося, що моє тіло було чужим, важке, голова гудить. Набридливий звук вперто мене не залишав. Скільки я спала? Гадаю доволі довго, але самопочуття стало тільки гірше...

Я привідкрила одне око, примружившись від призахідного сонця. Монотонний стукіт за щільними шторами на балконі не припинявся, який, здавалося тривав вже доволі довго. Що за чортівщина... голуби розбушувалися чи сусідські дітлахи хуліганять?

Я рішуче взяла виделку з стола, як смертельну зброю, і повільно підійшла, насторожено відкриваючи двері. Як в фільмі жахів одна рука з'явилася на перилах, які огороджували балкон. Мама!!

Я злякалася настільки, що навіть не в силі була закричати, покликати на допомогу, тільки зацепенівши стояла. Тінь блискавкою перескочила через перегороду і протиснулася всередину, затуливши мені рот. 

- Тільки не верещи. Зараз скличеш всіх сусідів, - Павлові очі примружилися. Він точно божевільний. Другий поверх, Карл!

- Я хотіла вбити тебе, якби ти був маньяком, - він зазирнув за моє плече, де я все ще міцно виделку.

- Ось цим? - насмішка прозвучала в його голосі.

- Ну знаєш, один удар - чотири дирки і все таке, - я зробила серйозну моську. - До речі, що ти тут робиш? Ти ж розумієш, що якби я тебе не знала, то б тебе стукнула і викликала поліцію. Хоча все ще думаю над цим.

Хлопець прямо, з гарною осанкою сів на ліжку, удавано шоковано витріщившись на мене. Почувався як дома. Він точно насміхається. Мені стало незручно.

- Спочатку я хотів провідати тебе, так як мені Варя вже встигла "накапати на мозок", що тобі стало погано через мої тістечка, які, цитую: "точно з часів палеоліту", - він закотив очі. - Подумав, що тобі скучно. Одного разу я потрапив в лікарню, коли вивихнув плече під час футболу з друзями. Я ледве від нудьги не помер. Ось тому і прийшов. Ти не в лікарні, звісно ж... але, поглянь, я навіть смаколики приніс. Тут є навіть чіпси з крабом.. 

Він повільно піднявся, наближаючись немов хижак перед стрибком. Його голос став вкрадливим.

- Я хотів подзвонити, та не міг дозвонитися 3 години, чувішка! Ти хоча б став телефон на вібро! Коли прийшов, то ніхто не відкривав двері, тільки приглушене світло горіло з твого вікна. Я думав, що камінцями розіб'ю твоє вікно, та потім помітив драбину неподалік... Чому ти слухавку не брала? Я гадав, що ти себе паршиво почуваєш...

- Тобто.. ти вирішив вилізти на 2 поверх через те, що я не піднімала слухавку?  Чи не багато ти береш на себе, друже? В мене є три варіанти, хто ти є, але два з них точно не є адекватними...

- А хто третій?

- Людина-павук?

- Ну я не супергерой, я тільки вчуся... До речі, ти точно отруїлася? Виглядає на милу, "замахану" пандочку. Дай вгадаю... з навчанням складно? Уу, це справді повна лажа. 

Я плюхнулася на ліжко поруч, розтираючи голову. Цей хлопець точно із диваків. Цікаво, як його місцеві бабки не вичислили із вікон. Тільки проблеми мені створює.

 Тихо пробурчала:

- Твоя присутність не розвеселить мене.

- Одну хвилинку, - він величаво витряхнув сумку, зашарудівши на всю кімнату. Запах різних смаколиків швидко наповнив мій рот слюною.

- Перегляд фільмів - найкращий спосіб позбутися непотрібних думок. Що тобі до вподоби? Є фільми на будь-який смак. Хочеш подивитися якусь комедію? - він витягнув планшет десь із-за пазухи, показуючи картинку якогось ромкому. - До речі, де твої мужчини?

- Поїхали до родичів, які захотіли побачитися з неслухняним пройдисвітом. Дай сюди, - взяла планшет, гортаючи Netflix. - Ось, думаю це підійде. Повинно зняти стрес.