Глава 30

POV Євгенія 

- Сідайте швидше за стіл, - миролюбно буркотів тато, кружляючи навколо нас та накладаючи їжу на стіл. Часом мені здається, що йому б не завадило піти на якесь шоу, на кшталт "Нестерпна кухня", щоб показати свої кулінарні таланти. Він і справді смачно готує...

- Вау, сьогодні доволі щедра вечеря.

- Я багато не наготовлював, - скромно почервонів, - тому прошу вибачення, якщо чогось не вистачає.

- Ні, що ви, - палко заперечував Павло, захоплено дивлячись на їжу: рум'яні свинні ребра зводили з розуму насищеним запахом.

- Я використав 17 приправ для приготування ароматного соєвого соусу. Ну ж бо, налітайте.

У колі присутніх я сіла поруч з Павлом, через вільне крісло до татуся. Вільне крісло призначалося для особливої людини, за якою я сумую, його не можна було займати... Двічі просити нас не треба було. Відкусивши, я відчула, як маринад пропитав свинні реберцята, зробивши їх м'якшими, смак був витонченим, м'ясо було солодким,  але в той же час не жирним, специфічний, але дуже цікавий смак, який притягував своїм ароматом. Я відчула погляд на собі.

- Такі гостренькі, - Павловий погляд зіткнувся з моїм. - Аж бадьорить.

Різко відвернувшись, я стала дивитися в тарілку, старанно дрібно нарізаючи нещасний шматок м'яса. Крадькома я подивилася на Гостя, вирішивши, що він не бачить мене. Менше всього мені хотілося, щоб він спіймав мене на тому, що я поглинена тим, що розглядаю його ідеальної форми ніс і подумки позначаю, як красиво від виглядає в профіль, не дисонуючи з рештою рисами обличчя. Зараз він виглядає доволі кумедно, коли апетитно їсть, підсвідомо активно жестикулюючи бровами.

- Зроби фотографію, вона залишиться надовго, - нагнувшись, непомітно шепнув мені Павло на вухо, розтягуючи слова. Задоволена посмішка на мить з'явилася на його обличчі, а він хитро підморгнув. 

- Це капсаїн, - зі знанням справи раптово сказав тато. Про що це він? А..їжа... - Він викликання звикання, але також позбавляє від стресу та наповнює ендорфінами, - потім тихо додав, пирскнувши, - от тільки зад горить на другий день.

- Тату! 

Моє голосіння перебив дзвінок в двері. Тато хутенько піднявся з крісла, немов молодий парубок, і пішов відчиняти, втікаючи під моїм пильним поглядом. От як ляпне щось!

Я нахилися на пів метра, тихо промовивши:

- Зроблю. Думаю, потрібно додати в енциклопедію статтю про кретинів, а твоє фото можна використати в якості прикладу, - я показала язик, штовхнувши його коліном під столом.

Він підніс руку до серця, жалісно кліпнувши:

- Ти ображаєш мене. В мене також є серце.

- Хіба що зліплене з глини.

Куток його рота злегка сіпнувся. Він у відповідь стукнув мене коліном по голені ногою. На це я тільки закотила очі.

В коридорі почувся галас голосів і присвистувань. Що там твориться?

- Тату, хто там прийшов? - буркнула я доволі голосно. Не здивуюся, якщо сусід знову прийшов на халявну вечерю, поки дружина у відрядженні. Ох, ці чоловіки...

- Ти не бурчи, а йди обніми братика, сестричко, - пролунав голос поруч.

От дідько.

****

Я завмерла, витріщивши очі. Як в тому фільмі жахів моя шия проскрипіла на 360 градусів. Запала незручна мовчанка.

В прорізі дверей стояв високий мужчина з широкими впевненими плечима та легкою щетиною. Не скажеш, що йому вже майже 30! Грайливі очі виблискували азартом з-під довгий темний вій. Цю Людину я не бачила чотири роки, поки він був у "вільному плаванні", подорожуючи по світу під час депресії, після того, як його примусово вигнали з футбольної команди через серйозну травму ноги. Він тільки присилав листівки по елекронній пошті на Різдво та дні народження. А тепер він раптово приїхав, навіть не попередивши...?

- Брат, ти нарешті повернувся! Як же я сумувала, дурню, - я з вереском скочила на нього, міцно обнімаючи за шию. Десь збоку почувся голос батька, який фальцетом промовив: "Я теж хочу обіймів, дітки!!" Гидкі та тривожні думки, які переслідували мене час від часу нарешті вивітрилися з голови. Він вдома. 

- Не думав, що ти будеш дома, сестричко, - ліниво промовив він, притискаючи мене ще ближче. Від нього пахло чоловічим одеколоном та морським бризом. Рідний запах. - Невже тебе нарешті матір пустила додому? Я хотів подзвонити тобі згодом, коли трохи відпочину з дороги. Мені є стільки всього тобі розповісти. Ти не уявляєш, які місця я бачив...

Нарешті, коли всі обнялися та наревілися вдосталь, ми знову сіли за стіл. Тоді брат нарешті помітив гостя, який мовчки зацікавлено за всім цим спостерігав весь цей час.

- Паша, це мій недолугий брат - Іван. Ваня, це Паша - мій друг, ще зі школи. - Я представила їх один одному, не знаючи, як віднестися до того, що Іван повільно закліпав очима, поки нарешті не зробив крок вперед і не сказав: "Радий знайомству", як нормальна людина.

Я помітила, що перед тим, як брат взяв протягнену руку Павла, його погляд прослизнув в мою сторону, ніби кажучи "якого фіга, Женя?" Так, ви не помилилися, він прекрасно знає про щоденник і Павла, і все що пов'язано з ним. Це єдина людина, якій я розповідала все в шкільні роки, а він терпеливо все слухав і давав поради нещасній душі з нерозділеним першим коханням. От тільки, що мені тепер робити, коли ці двоє зіткнулися воєдино. Він має такий компромат на мене! Мені не втекти...

- До речі, - раптово промовив Іван, придивляючись, - ти так виросла. Справжньою красунею стала.

- Та що ти, - відмахнулася я, почервонівши, та вирішила перевести тему, підколовши батька. - Це все дякуючи батька, що підтримує мою шкіру в тонусі, - я зиркнула на батька, який уважно вивчав візерунки на скатертині, - шкода, що тебе не було дома і ти не бачив, як Дехто заходить в ванну кімнату, коли я приймаю душ, і виливає на мене половину відра льодяної води.

- Ти все ще злишся через це? - спитав батько, поставивши лікті на стіл і посміхаючись так широко, що всім стала напоказ його щілина між його передніми зубами.