Глава 27

POV Варвара

Це був той день, коли батько зв'язався, щоб повідомити слова матері. Тоді я вже декілька годин перебувала в прострації. В голові не залишилося жодної думки, в душі була жахлива бездонна порожнеча. На душі біль і гіркота перетискали дихання, а усвідомлення, що ніхто не може мене зрозуміти тільки все погіршували...

Раптово із-за спини вискочив Максим, трішки налякавши мене. Мій порятунок, соломинка серед шторму буденного життя.

- Скільки тобі років, добродійко?

- Сто п'ятдесят! Принаймі сьогодні. Ти прийшов мене втішити? - засміялася я, побачивши Максима. Потім,  буркнувши, додала: - Чому ти приходиш аж під кінець, як прекрасний принц? Мені самій самотньо...

- Ти сьогодні не на своїй зміні? Я прийшов скуштувати твій фірмовий коктейль, - сказав він, кивнувши бармену, який сьогодні на заміні, щоб більше не наливав. - До того ж ти знаєш, що я на роботі до пізна, а потім зразу біжу тебе забирати додому. 

- Ти хто такий? - я схопила двома пальцями за підборіддя, ніби здивовано розглядаючи його. - Не хлопець, а мрія.

- Ти вже п'яна, - задоволено відказав він, відбираючи кехил. - Тобі треба вмитися. Алкоголь - це тільки тимчасовий спосіб забути проблеми. Це не вихід. Тобі треба поговорити з мамою, в іншому випадку тобі скоро доведеться говорити вже з психологом.

- Боже, в мене від тебе голова болить, - я скривилася від його нотацій. Він підвів мене за руку, трішки відхиляючись.

- Спробуй не наблювати на мене, - акуратно вів він мене до вбиральні, - це моя улюблена сорочка...

Я довго вмивалася холодною водою, ніби намагалася змити з себе невидиму липку багнюку і втому останніх подій. Потім дочервона розтерла лице паперовими рушничками, намагаючись змити розпливчасту туш і, нарешті, відчула прилив життєвих сил. Мені варто терміново поговорити з лікарем, доки не з'їхав дах набік.

- Допоможи дійти, мені погано, - попросила Максима, глибоко вдихаючи запах його парфуму. Такий рідний, розуміючий та турботливий...

Та вже було пізно. Мій організм, виплеснув на нього всю ту гидоту, якою я харчувалась і запивала на його білосніжну сорочку. Я, гикнувши, посміхнулася і вирубилася.
 

Мати поралася в кімнаті, відвернувшись, скоадаючи одяг в шафу. Мамо? Боже, як же я сумувала. Я справді сумую про те, що скоїла. Мені тебе не вистачає...

- Прокинулася? Ти знаєш котра година? Хутко вставай на навчання, - бурчала мама як зазвичай, мугикаючи якусь пісеньку. Здається, вона в хорошому настрої.

- Ще п'ять хвилиночок, - потягнувшись, я розплющила одне око, але Оле-Лукойє так і бризгав в очі солодким молоком. Ще трішечки...

- Ти не чуєш, що я кажу? - тихий голос підкрався непомітно. Я неохоче розплющила очі і побачила широко розплющені очі, які здавалося скоро викотяться з орбіт та криву широку посмішку. - Ти ж знаєш, що я турбуюся про тебе!...

- Мамо? - я відсунулася від неї. - Що ти...

- Не гай часу, люба, - вона нависла наді мною, а на її обличчі з'явилася зловісна тінь. - Ти не зможеш цього уникнути. Ти не будеш робити,що заманеться! Тільки через мій труп!...

-  Варваро! - голос долинав десь далеко, але він був занадто приглушений. - Варваро, прокинься вже нарешті!

Я різко розплющила очі, глибоко дихаючи, ніби пробігла марафон. Побачила перед собою нечіткий образ Максима, який стурбовано тримав моє обличчя в долонях, витираючи сльози. Я збентежено закліпала, але сльози з подвоєнною силою почали текти, і почала тихо схлипувати.

- Тихенько, - обійняв він, заспокоючи. - Це був тільки тільки сон. Ти занадто близько все сприймаєш в ситуації з мамою, що тобі вже кошмари зняться, - зітхнув він. - Ти знаєш, як я налякався? Ти раптово почала так сильно кричати, що я не розумів, що робити. Не лякай так більше, - шептав він, періодично покриваючи моє обличчя легкими поцілунками.

З часом я заспокоювалася, глибоко вдихаючи носом запах його тіла. На хвилину я вперлася рукою в його груди, тримаючи відстань, але це не надто сильно допомагає, коли він спочатку питально дивиться на мене, а потім повільно нахиляється до мене.

- Я. Зараз. Тебе. Зацілую, - повторює шепотом напроти моїх губ, так, що я відчуваю його дихання на обличчі.

- Ні, - вимовляю вкрай невпевнено, так, що сама собі не вірю. Він м'яко доторкається рукою мого волосся, веде її на мою потилицю.

- Божеволію з тебе, дівчисько, - каже він, і його губи владно накривають мої. У мене вилітають всі думки з голови. Його губи цілують пристрасно, без шансу на опір. Я веду руками по його широких грудях, відчуваючи, як напружується кожен його м'яз. Він притягує мене ще ближче, від чого мої коліна починають тремтіти. Мені потрібен тільки він, більше ніхто...

***

- Про що задумалася? - спитав Павло, забираючи замовлення у офіціанта. Нам поставили на стіл гострі соуси. Вона нам не зашкодять, сьогодні буде гарячі розмови, я це прям відчуваю. - До речі, як Максим? Я чув, що він в армії зараз.

- Так, - кивнула понуро. - Але останнім часом чомусь немає жодної звістки від нього. Може захворів чи помітили та забрали телефон...

- Не хвилюйся, - підбадьорливо похлопав він по плечу. - Через декілька тижнів, коли приїде, влаштуємо йому допит. Я думаю, що в нього мусить бути причина. Все буде добре. 

- Гей, відколи ви так здружилися? Я навіть не знала, що Максим в армії зараз, - ніби байдуже сказала вона, але я бачила, що її гризе черв'ячок. Вона навіть не помічала, як мішає локшину по тарілці з швидкістю торнадо. От дурненька.

- Точно, ти ж не знаєш, - я набула ангельського вигляду, обережно мовивши. - Павла часто запрошують діджеєм, а я з ним декілька разів перетиналася, як підзаробляла барменом. 

Євгенія ображено глянула, мовляв: "І ти про це тільки зараз кажеш? Чому я стільки всього дізнаюся тільки сьогодні?!"

- Точно, - підтвердив Павло. - Я кинув театральне. Знаєте, навіть якщо пощастить стати актором, то все одно багато не заробиш. А діджеєм можеш заробити за вечір майже стільки, як за місяць. І в чому логіка? - засміявся він, а я йому дала "п'ять", розчулено промовляючи:"Броо!"