Глава 25

POV Євгенія

- Слухай, подруго, - я почула голос позаду, здається Квіта. Вона мені вже не надто подобається в якості заміни Варвари. Хіба не бачить, як мені подобається Павло, але все одно лине до нього. Та Павло й не проти... - хочеш піти в "зал"? Там наші ігри різні влаштовують. Ходімо, буде цікаво.

- Не хочу, - ліниво промовила, запихнувши цілий маскарпон в рот. Справжня насолода, так і тане в роті. Що вони дають в начинку? Їжа богів. - Я погріюся на вулиці, дочекаюся часу для естафет.

Дівчина знизала плечима, розвернувшись до будиночка. Раптом почувся гудок дзвінка телефону. Пролунав тихий та загрозливий голос Павла. Шут.

- Після вечері. Відкриєш віскарик - помреш, загубиш - помреш, а якщо хтось спалить з вчителів - стопудово кранти.

Мороз по шкірі. Це ж треба, не можу повірити. Він ще той рекетир. Щоб його...!

- Слухай, погрози працюють, коли людина в хорошому настрої, а я зараз люта й мені пофігу. Відбій. - гаркнула я в трубку. Так, ще одне тістечко, щоб заспокоїти душеньку. Тільки одненьке. Дієта зачекає.

Через деякий час почувся звук сирени. Залунав грубий голос:

- Всі на поляну. Даю 20 секунд.

Коли всі зібралися, запала тиша. Військовий мовив рівним голосом:

- Розділяємося на пари, і потім вдягайте футболки з кольорами, щоб не плутатися. Не забудьте взяти рюкзак з перекусом, якщо зголоднієте, свисток і ліхтарик, якщо ,не дай Бог, загубитеся. Ну все, розпочали. Даю на підготовку 2 хвилини, потім, за моєю командою, лунатиме гудок і у вас буде дві години, щоб добратися до місця призначення. Шукайте по дорозі підказки, вони вам знадобляться, як бонус до призу на фініші. Щасти.

Дітвора загуділа навколо, вибираючи пару, для естафети. Я вибрала Васю (як то кажу:"Якщо твоє ім'я Вася, то кличка тобі не потрібна"), думаю ми весело проведемо час. Варварко, на кого ти мене залишила. Чує зад, що найду пригод на нього сьогодні.

- На старт! Увага! РУШ! - пролунав свисток і дітвора весело побігла, переганяючи один одного. Через деякий час люди розсіялися і пішли стосовно марштруту. 

- Глянь, я дещо бачу! - гукнув Вася, вказуючи на дерево. До стовбура було дещо яскраве прив'язане. "Союзник" підбіг і швидко відв'язав. Там була записка.

" Чим вище ти піднімаєшся - тим ближче ти до цілі. Знайти цвіт папороті зможуть тільки одиниці''

- Про що вони торочать? - забубнів під ніс Вася. - Це якась метафора? Папороть росте в горах? нічого не розумію... Я у флористи не записувався!...

- Чекай, чекай, - я заплющила очі. Що б це значило? - Можливо це означає, що потрібно йти "іншим шляхом, де не ступає нога людини?" 

- Не верзи дурниць, - відмахнувся він. - Як забредемо десь у хащі, а там вовки, вівці і гусениці? - скоромовкою защебетав.

- Не сміши мої тапочки, - войовничо сказала. Насправді мені також не подобалася ідея кудись лізти в хащі, але це є табір, що з нами станеться.

- Так-с, де ми знаходимся? - я завертілася у всі боки, зробивши руками "бінокль", розглядаючи ліс. - Тут протоптано іншими учасниками, а нещодавно я бачила, як ще дещо тут шастав. Значить...нам потрібно звернути вбік. - Я розвернулася на 90 градусів і, сміливістю безтурботної овечки, впевнено повернула в тінь.

Почувся крик позаду:

- Не роби дурниць! Краще ходімо швидше до фініша протоптаними стежками.

Я розвернулася, йдучи задом наперед сміючись:

- Та що тут може статися! Нам же самі дали підказку. Не сміши мої... - я не встигла до казати, як зачепившись за сучок, і з вереском гарненько покотилася в кущі і впала в якусь яму.

Вася швидко прибіг, заглядаючи до мене з верху.

- Я ж тобі казав! - залепетав він як славетний Слава Соломко, бігаючи навкруги ями. - Це пастка! Мабуть ловлять диких кабанів! - його лице витягнулося від справжнішого жаху.

Мабуть від ціїє думки він раптово заплакав.

- Я просто хотів прогулятися лісом, пограти в ігри, а в результаті нас з'їсть дикий звір.

В мене нога занила, але я спробувала говорити спокійно:

- Гаразд, мій косяк, - примирливо промовила, розтираючи виски голови грязними руками. - Не скигли, а поклич когось з дорослих. - Але тут же подумавши, що перепаде за непослух, нервово закусила губу. - Ей, пофіг, поклич будь кого, хто попадеться на шляху. Тільки не заблукай.

Він активно закивав, швидко дрібочи.

''Ех, два дурня зібралося разом. Це було передбачувано. Моя дурна голова, невже з вітряною погодою і страх вивітрився?"

Минула півгодини, можливо година, а може й дві... Час линув просто безкінечно, а комарі собі безтурботно і безсовісно мене загризали. Це моє заслужане покарання.

"Того Васю в іншу яму закинуло? Де він шляється?"

Вирішила сама вибратися, якщо ніхто не біжить на допомогу.

- Готова, моя маленька пружна дупцю? - я плеснула рукою по вищезгаданому місцю і воєвниче стиснула губи.- Якщо приміряти "на око", то висота тут приблизно зо два метри.

- Казала мати їсти кашу, - бурмотіла я дурниці крізь стиснуті зуби, проклинаючи свіжий манікюр, який потопав в одне "місце" через те, що я вгризалася пальцями в свіжу землю, намагаючись вибратися наверх.

Падаючи й скочуючись назад, я знову й знову піднімалася, намагаючись вибратися. Знову й знову... 

Через деякий час я втомилася настільки, що боліли м'язи, про існування яких я навіть не здогадувалася раніше.
"Фітнес зал на мінімалках" - думала я, захекано спершись спиною на стіну ями.- "З'їла б вовка зараз. А заодно й вітряного Васю, котрого занесло на Північний Полюс".

Я витягнула з рюкзачка крекер. Згадала момент з Павлом...
Це був якраз той день, коли моє серце вперше затріпотіло від Павлика-равлика...

Це було декілька років тому в сонячний день. Школа. Велика перерва. Варвара була сильно захворіла на ангіну, тому я веселилася сама. Нудьга смертельна. На той час з грошима було туго, тому я витягнула з рюкзака крекер, в якості перекусу.
- Так-с, ніжний, вершковий та з цибулькою... - пробубніла я, вибираючи упаковку.
Збоку почувся голос томний голос, який тихо відлунився:
- Ніжний, вершковий...та з цибулькою ммм.
Крекер став посеред горла, а очі вибалушилися, перемагаючи всі рекорди Гіннеса.
Прокашлявшись, я червона, мов рак, прокрякала хриплим голосом:
- Хто це в біса такий? - розвернулася, і сліпуче світло блиснуло мені в обличчя. Я рукою прикрила разюче сяйво. Який красень...