Глава 24

POV Євгенія

Нарешті Варвару спровадила і пішла на автобус, насвистуючи веселу мелодію. Біля школи Павло, смикнув за хвіст, голосно зареготавши. 

- Дивися по сторонам, Корольова, не лови гав. Зовсім не уважна стала. Де твоя подруга?

- Там де й твої дружки, Криворучко. - буркнула я, потираючи зад. - Пішли в автобус.

Класна стала спереді, із інтузіазмом розповідаючи. Я збоку помітила вчителя з біології, який поважно слухав класну. Він завжди "за" за різні поїздки, але такий дотошний на порядку й контролю, що постійно кайф обламує. Оце так лажа.

- Сьогодні, у нас розпочинається цікава подорож, яка буде насичена різними неймовірними пригодами й іграми. Я сподіваюся, що ви вдосталь насолодитеся цими неймовірними днями і вони для вас проймайнуть швидко і насичено, - весело щебетала класна. Її обличчя просто випромінювало нетерпеливість і збудження.

Учні слухняно кивнули без особливого ентузіазму. 

- Коли ми приїдемо, нас зустріне головний доглядач, водночас колишній військовий, - її очі зблиснули, а наші навпаки згасли, - він буде слідкувати за порядком. У вечері ми будемо мати захопливий квест "на виживання" та вечерю за вогнищем і топленим зефіром. - таємничо промовила вона. - Вам сподобається.

"Вам сподобається"... Я вже так не думала після півтори години дороги і неприємного запаху від "веселкового виверження" однокласника після пончиків. Казали ж не їсти солодкого в дорозі... Чим дальше ми їхали, тим гірша була дорога та слабше було покриття 3G.

"Сподіваюся, вони нас не завезуть у якусь глуш і не залишать там за погані оцінки." 

У підтримку з задніх рядів чулися смішки і пісенька:''Нехай мама приїде, нехай мама прийде, нехай мама мене з полону забере-е!"

Павло. Павло. Павло. 

Я дуже стараюся не думати про нього, але він сидить за два ряди попереду, регочи з друзяк, які бавляться в карти. Він ліниво крутить олівець на кінчиках пальців, чим, ніби гіпнозом, приковує мій погляд до нього. Він єдиний на потоці, хто вміє так робити, а за останній рік став ще вправнішим. Намертво прикіпивши ліктем до підлокітника, тримає олівець між великим і вказівним пальцями, а тоді середнім передає силу і закручує його в ідеальний спін. Прокрутивши три кола, він уміло його ловить і закручує його знову, ніби це найлегше в світі.

Теплі сонячні проміння витанцьовують на ньому крізь вікно, привідчинене в задушливому автобусі. Чим я займаюся? Думаю, як приємно було б перебирати пальцями волосся, яке в'ється по шиї. Коли заплющую очі, то також можу побачити перед собою очі, які вдивляються прямісінько в мої, хоча такого ніколи не траплялося.

На мить перехоплюю його погляд і він скидає красиву брову, типу: "Про що думаєш, Очкозаврик?" Він завжди мене так підколює. Ну-ну, Криворучко, хоча б прізвище в мене непогане. Не заздрю тій, хто на тобі одружиться.

Нарешті приїхавши, діти почали повільно висуватися на вулицю й витягати дорожні сумки з багажника. Вчителька з інтузіазмом затараторила:
- Отже робим наступним чином: дітлахи йдуть в будиночки поставити речі й підуть в "зал" відпочити на годинку й розімнути кісточки, а дорослі за той час трішки розкладуться й підготуюся, гаразд? 

Дітлахи чемненько пішки по будиночках, а мені перегородив дорогу Павло, відійшовши трохи в сторону. Таємниче оглянувся й прошепотів швидко на вухо:

-Дивись-но, що в мене є. Тільки тихо будь, - показав він невелику бутилочку віскі з-під пазухи. - Ми домовилися з хлопцями сьогодні додати до чаю, коли будемо сидіти за вогнищем. Нічого такого. Тільки, щоб трохи зігрітися.

Підморгнувши, він хутко запихнув бутилочку мені в рюкзак: 
- Мені доклали, що хлопчачі кімнати будуть обшуковувати на різні цікаві предмети. - хмикнув він, ніби задоволений собою, що зумів таке провернути. - Тому залишаю тобі. Слідкуй за ним, як зіницю ока.

От гадюка, знає же, що не відмовлю. Не встигла я нічого відповісти, як прийшла Квіта (вона згодилася бути моєю сусідкою, щоб мені не було самотньо самій). Вона хіхікнувши, сказала:

-Це твій хлопець? - вона сором'язливо подивилася з-за плеча на Павла. Той роздувся як павлін, підкликаючи Квіту пальцем.

- Ану підійди. Ближче, ближче. Поглянь мені в очі. - він зосереджено поглянув в її невинні оченята. Здається, вона зараз впаде без тями. - Схоже, що я сліпий? - Квіта засміялася від його слів, ніби він сказав дуже дотепний жарт. 

Павло, розплився в усмішці, здається зачарований її сміхом. А моє обличчя навпаки спохмурніло. Не смішно.

Я дала йому копняка, щоб очуняв. Що за безлад відбувається, ще й на моїх очах. Павло потягнув мене вбік:
- Міс, ходи-но сюди. Вона твоя сусідка?

- З якою метою цікавишся?

- У мене від її посмішки ледве серце не вискочило. З першого погляду закохався, - кинув він котячий погляд в сторону Квіти.

- Скажу, щоб ти просто знав: на уроках вона читала про чоловічу стерилізацію, - промовила я крізь стиснуті зуби.

- Чоловіча стерилізація..небезпечна і пристрасна, водночас мила і красива, - посмішка, від якої в мене завмирає серце, ліниво виплила на пухкі губи.

- Квіто, нам пора, - я струсила головою. Вона хотіла ще щось сказати, але я її вже потягнула за собою.