Глава 22

POV Варвара

Не зрозуміла. 

В першу секунду я розгубилася, потім до щік приплив жар, а потім... Ні, розлютитися я не встигла, тому що Макс повільно, дуже повільно повернувся до мене. І в нього лице стало здивоване.

- Варя-я? - видихнув він невіряче і знову мене оглянув, вже більш ретельно.

- Невже ти мене не впізнав? - я зашарілась і потонула в своєму божевільному пульсі. Людське серце в спокійному стані б'ється з частотою від 60 до 90 разів на хвилину. Гадаю, що мені треба надати негайну допомогу. Бо моє серце зараз перестане битися. 

Він хмикнув, підійшов і ніжним порухом руки витягнув листочок з волосся. Нагнувся до вуха і прошепотів:

- Виглядаєш шикарно. Рішуча, трішки скуйовджена, як Ксеня - принцеса воїн. - каже він, підморгує мені й ніби з неохотою ( може це моя фантазія вже розігралася) відійшов.

На Максимові були прості джинси і світла сорочка, але це разом виглядало на ньому просто дивовижно. Над бровою майорів пластир, який нагадав мені про слова подруги. 

Його блискучі медові очі із захватом дивилися на мене. Тепер його щоки також порожевіли. Не знала, що таке трапляється з хлопцями.

Очі хлопця бігали по моєму платтю, то вверх, то вниз, але ніяк не могли дійти до обличчя. Мені приємно, що я не даремно витратила багато часу на збори. Максу дійсно сподобався мій зовнішній вигляд, хоча й трішки розпатлатаний. Зате, мабуть, я виглядаю досить ефектно.

- Ти також маєш чудовий вигляд, - прокрякую я, бо голос раптово мене зрадив. Він витягнув руку з спини і витягнув невеличкий пакунок з милими амурчиками на упаковці.

- Ти нічого не подумай, просто це печиво продавали в такій упаковці, - він гарячково мене переконував. - Продавець клявся, що воно з правдивими передбачуваннями. Кому, як не молодді потрібні невеличкі підказки на майбутнє? - він підморгнув й широко посміхнувся. - Хочеш глянути?

- Хіба не краще жити, не знаючи, що доля тобі підготувала? - спитала я, вже зазираючи в мішечок. Випічка виглядала доволі апетитно.

- Можливо. Що тобі попалося?

Я надкусила печиво, котре дало ніжний присмак цитрусу, хоча начинки всередині я не побачила. На світ визирнув кінчик скрученого папірчика.

- У вас гарні очі, - прочитала я надпис. - Хіба це передбачення? Це скоріше звучить як факт, - фиркнула я й підняла нерозуміючий погляд на Макса, й напнулася на задумливий погляд. Він легенько, майже невагомо провів пальцем по руці від плеча до ліктя. 

- Не брешуть, - посміхнувся він. - В тебе й справді гарні очі. Сірий колір ближче до країв, а зелений бориться з коричневим за місце біля зіниці. Вони завжди в тебе такі красиві? - Макс нахилився, м'яко розвернув кисть моєї руки і доторкнувся губами до внутрішньої сторони, там де напружено бився пульс.

Пару секунд він не рухався, а потім підняв голову, блиснувши хитрою посмішкою:
- Ходімо, в мене є сюрприз. - він клацнув мені по носі. - Боїшся висоти?

Не з першого разу зрозуміла, що він має на увазі, але коли вже дійшло, то по спині пройшовся холодок.

- Слухай, я не дуже... - я спробувала відмовитися. Але Макс з м'якою впертістю танка тягнув мене в місцевий парк атракціонів. Я була там лише раз з Женькою. Пам'ятаю, як чуть не бекнула веселкою єдинорога з популярного атракціона "човника", який розкачувався не гірше піратського корабля під час бурі. Тому повертатися я хотіла в останню чергу. Ех, не бути мені космонавтом...

Коли ми підійшли, то я зачаровано дивилася на колесо огляду. Люди весело щебетали навколо, надягаючи один одному милі обручі з вушками різних тваринок.

Ми стали в чергу за білетами, і Макс простягнув мені одну палочку з величезною ватою, яка закрила моє лице майже повністю.

- Хвилюєшся? 

- Є таке, а що? Хочеш піти звідси? - спробувала я вже без надії, з насторогою зиркаючи на цих монстрів.

- Та ну тебе, - його кутики губ смішно сповзають униз, а він театрально зітхнув, - я гадав, як тебе втішити. Руйнуєш всі мої плани. 

- Я не спеціально. Ти не попередив мене, що мене чекає. - скорчила я гримасу. - А якби ми пішли на батут чи на скелелазіння, а я в сукні?

- Нічого. Я б тоді все прикривав руками, щоб не зганьбити твою честь, - засміявся, безсоромно висунувши язика. Тут вже наша черга підходила. - Ну що, будемо разом долати свої страхи?

Я буду лицеміркою, якщо скажу, що це не приємно, коли ти ходиш з хлопцем, котрий хоче разом з тобою долати страхи й перешкоди. За рішучість йому плюсик в карму.

Через годину, коли ми перепробували більше половини атракціонів, я вирішила перепочити. Моє лице мінялося від білого до зеленого, як в хамелеона. 

- Ходімо перекусимо, - запропонував Макс. - Бачу, що для тебе на сьогодні досить.

- Із задоволенням...- в'яло кивнула, але не договорила, так як бринькнув телефон. - Хвильку.

Danylo-_-King: А ти знала, що пінгвіни не люблять ходити пухким снігом, оскільки провалюються в нього? До того ж, ці птахи дивовижні плавці, але повітряні простори їм не доступні.

Що він городить? Я заблокувала екран. Через деякий час телефон знову пілількнув.

Danylo-_-King: Ей, не ігноруй мене! Я бачу, що ти прочитала!

- Щось сталося? - Макс мимохіть питає. Мабуть довго дивилася в телефон.

- Нічого страшного. Просто спам.

Він розуміюче відмахнувся, хоча бачу, що йому неприємно.

В кафе Макс пішов замовляти напитки, а я сіла за вільний столик. Телефон знову загорівся.. 

Прикусую губу, вперто не беру, та за хвильку здаюся.

"Чесно, в останній раз дивлюся."

Danylo-_-King: Як побачення? Напевно нудьгуєш, якщо ти маєш час читати мої сповіщення. У вас там з Максом все серйозно? Відколи ви так зблизилися, голубки?

От придурок.

Varvar95~: Чуєш, вороно. Припини свій словесний послід в мене жбурляти. Своє огидне каркання перекинь на когось іншого. Набрид.