Глава 21

POV Варвара

Я різко винирнула з води, глибоко вдихаючи повітря та розливаючи воду з ванни. Піна невеличкими хмарками осідала на шкіру та щипала рани, а гаряча вода разслабляла змучене тіло після важкого дня.

"А воно в мене саме таким і було", - подумала я з іронією, взявши телефон мокрими пальцями і швидко написала Максиму, даючи про себе знати.

Насправді, це більше схоже на сюжет якогось дешевого роману, де смілий герой рятує нещасну героїню, і жили вони довго і щасливо... Мда, наше життя суцільна безглузда байка.

Maximus: Якраз про тебе згадував. Ти в порядку?

Звичайно ж, як же інакше? 

Varvar95~: Не переживай, все пучком. Переварюю інформацію у ванні*посміхаючий смайлик*.

Maximus: Я радий.

Наступні п'ять хвилин три крапочки то появлялися, то знову зникали. Я усердно дивилася в телефон, не хотіла пропустити щось важливе.

Maximus: Хотів спитати... чи ти будеш завтра їхати в табір? Нічого такого не подумай, просто...*таємничий смайлик* скажу тобі по секрету, що там доволі таки нудно *невинний смайлик*, я ж уже те пройшов, та й готуватися треба до іспитів - вже на носі. До того ж, в мене є ідея, як тебе підбадьорити. Все таки це частково моя провина, що я так пізно прийшов, змусивши тебе терпіти знущання.

Varvar95~: Не зважай. Це не твоя вина. 

Maximus: Тим не менше, як щодо розвіятися? - завалював він повідомленнями. - Чур, я плачу, навіть не сперечайся.

Повільно широка посмішка розквітла на моїх вустах. 

Varvar95~: Так нечесно! 

Maximus: Нечесно буде змушувати дівчину платити на побаченні.

Я оторопіло завмерла. Сильно замружила і розплющила очі, але останнє повідомлення нікуди не зникло, підтверджуючи мої галюціонації.

О мій Бог. Невже він написав "побачення"? Не дружня зустріч, а ось так прямо. Хіба він не поспішає, я його знаю від сили пару днів... Я йому подобаюся? 

"Але...чому?" - спитала сама в себе.

Намагаючись зберегти спокій, тому що раптово стало не вистачати повітря і паніка гарячою лавиною покотилася в легені. Я спробувала втихомити неслухняні трясучі руки, і повільно написала відповідь, мимоволі роблячи помилки.

Макс тим часом нічого не відповідав, завмерши, залишаючи право вибору за мною.

Varvar95~: Я не поїду в табір, вже відпросилася в вчительки. 

Він зразу швидко відповів, і розмова знову вільно потекла, і ми домовилися завтра зустрітися о 13:00 біля фонтану у вигляді величезного метелика з прекрасними крилами.

Зразу після розмови я подзвонила подрузі. Вона миттєво відповіла.

- Чурко, ти очманієш, що сьогодні трапилося в школі! - вона розпласталася на ліжку в позі зірки, а телефон постійно трусився від її нетерпеливих конвульсій. - Про це всі торочать, гадаю, що тобі також буде цікаво послухати.

- Ти про що? - я нерозуміюче глянула на неї, як вона нервово гризла нігті, хоча давно намагається кинути цю звичку.

Євгенія на мить завмерла і швидко випалила, дивним й якимось підозрілим поглядом мене оглядаючи з того боку екрану.

- Сьогодні на уроці фізкультури 11-класників таке-е відбувалось, - протягнула подруга, насолоджуючись з мого витягнутого обличчя.- Я знайома з однокласницею, що дружить з однокласницею Павлика, - цей ланцюг почав мене дратувати, - і вона сказала, що в спортзалі була бійка.

- Бійка? - в мене очі округлилися. - Серйозно?

- Ти не повіриш. Я сама в шоці. Мені сказали, що Макс прийшов розлючений в спортзал й кудись почав тягнути Елю, котра звично вилася біля Дані. Той здивовано просив пояснення від Макса, що відбувається, та Макс відмахнувся й випадково зачепив його. Потім зав'язалася дурна бійка( ці хлопи), а Макс постійно вигукував, щоб Еля когось залишила в спокою, - після цієї тиради подруга аж видохлась.

- Жесть, - різко видихнула я, нерозбірливо пробурмотівши. - Не може бути, не може... 

- Та забий, ці хлопці люблять почубатися, - махнула вона рукою, безпечно вмощуючись на ліжку. - Лебединко моя ненаглядна, вже зібрала свої речі? Давай я до тебе забіжу завтра і разом підемо на автобус після змагань.

- А як же екзамени? - глухим голосом на автоматі спитала я.

- Пф, був цілий рік вчитися, вже пізно хапатися до навчання. Хто лишається до 11-го, тому взагалі фіолетово, не парся. То як?

- Я не поїду. 

- Ей, мені здається, що ти мене кидаєш, - вона запхала пальця в вухо, ніби не почула, що я сказала.

- Мене запросили на зустріч?- слабким голосом проблеяла я, трохи ніби запитуючи.

- Як це розуміти! Ти йдеш на побачення, Варваро? - її носик так і блимав перед камерою. - Ти таке приховувала! І хто це? Даник? Вау, давно вас шиперила, ви класно разом би виглядали.

- Нічого я не приховувала, - фиркнула я, намагаючись бути легковажною.

- Ну, все тепер можеш Данилька хапати в свої руки, ми його більше не випустимо, - кровожадно промовила подруга, потираючи руки. - Завтра тобі прикид забацаєм, будеш красунею наповал!

Я була настільки в своїх думках, що не зразу зрозуміла про кого Женя торочить.

- Ти про що? Мене не Даня запросив, а Макс...

У подруги, здавалося, завис мозок, наче комп'ютер, кружечок завантаженння так і завмер в неї на чолі.

- Макс? Той, що близький друг нашого Містера? - Корольова зареготала диявольським сміхом. - Та це ж прекрасно. - Стоп, я так і не зрозуміла, яким боком тут Данин дружок? 

Тут її лице ніби осяйнуло дещо, а блискавка збоку метнулася.

- Тільки не кажи, що...

- Мені треба йти, бувай..

- Куда?! Ану не рипайся! - ангельське личко грізно насупило брови. - Слухай мене уважно: завтра я забіжу й тебе намарафечу, будеш цукеркою. Хлопчик Максик класний, хоч і зі своїми прибамбасами, точно не знудгуєш... Чесно, я за тобою не встигаю, ну ти чурко даєш, стільки подій. Ну нічого, скоро я в тебе всю душеньку витрясу! - зловтішалася Євгенія. - Тому, не роби дурниць, а з чистою душею йди на свіданку, - вона захопливо захлопала в долоні, ніби це вона йде, а не я.