POV Варвара
Я різко винирнула з води, глибоко вдихаючи повітря та розливаючи воду з ванни. Піна невеличкими хмарками осідала на шкіру та щипала рани, а гаряча вода разслабляла змучене тіло після важкого дня.
"А воно в мене саме таким і було", - подумала я з іронією, взявши телефон мокрими пальцями і швидко написала Максиму, даючи про себе знати.
Насправді, це більше схоже на сюжет якогось дешевого роману, де смілий герой рятує нещасну героїню, і жили вони довго і щасливо... Мда, наше життя суцільна безглузда байка.
Maximus: Якраз про тебе згадував. Ти в порядку?
Звичайно ж, як же інакше?
Varvar95~: Не переживай, все пучком. Переварюю інформацію у ванні*посміхаючий смайлик*.
Maximus: Я радий.
Наступні п'ять хвилин три крапочки то появлялися, то знову зникали. Я усердно дивилася в телефон, не хотіла пропустити щось важливе.
Maximus: Хотів спитати... чи ти будеш завтра їхати в табір? Нічого такого не подумай, просто...*таємничий смайлик* скажу тобі по секрету, що там доволі таки нудно *невинний смайлик*, я ж уже те пройшов, та й готуватися треба до іспитів - вже на носі. До того ж, в мене є ідея, як тебе підбадьорити. Все таки це частково моя провина, що я так пізно прийшов, змусивши тебе терпіти знущання.
Varvar95~: Не зважай. Це не твоя вина.
Maximus: Тим не менше, як щодо розвіятися? - завалював він повідомленнями. - Чур, я плачу, навіть не сперечайся.
Повільно широка посмішка розквітла на моїх вустах.
Varvar95~: Так нечесно!
Maximus: Нечесно буде змушувати дівчину платити на побаченні.
Я оторопіло завмерла. Сильно замружила і розплющила очі, але останнє повідомлення нікуди не зникло, підтверджуючи мої галюціонації.
О мій Бог. Невже він написав "побачення"? Не дружня зустріч, а ось так прямо. Хіба він не поспішає, я його знаю від сили пару днів... Я йому подобаюся?
"Але...чому?" - спитала сама в себе.
Намагаючись зберегти спокій, тому що раптово стало не вистачати повітря і паніка гарячою лавиною покотилася в легені. Я спробувала втихомити неслухняні трясучі руки, і повільно написала відповідь, мимоволі роблячи помилки.
Макс тим часом нічого не відповідав, завмерши, залишаючи право вибору за мною.
Varvar95~: Я не поїду в табір, вже відпросилася в вчительки.
Він зразу швидко відповів, і розмова знову вільно потекла, і ми домовилися завтра зустрітися о 13:00 біля фонтану у вигляді величезного метелика з прекрасними крилами.
Зразу після розмови я подзвонила подрузі. Вона миттєво відповіла.
- Чурко, ти очманієш, що сьогодні трапилося в школі! - вона розпласталася на ліжку в позі зірки, а телефон постійно трусився від її нетерпеливих конвульсій. - Про це всі торочать, гадаю, що тобі також буде цікаво послухати.
- Ти про що? - я нерозуміюче глянула на неї, як вона нервово гризла нігті, хоча давно намагається кинути цю звичку.
Євгенія на мить завмерла і швидко випалила, дивним й якимось підозрілим поглядом мене оглядаючи з того боку екрану.
- Сьогодні на уроці фізкультури 11-класників таке-е відбувалось, - протягнула подруга, насолоджуючись з мого витягнутого обличчя.- Я знайома з однокласницею, що дружить з однокласницею Павлика, - цей ланцюг почав мене дратувати, - і вона сказала, що в спортзалі була бійка.
- Бійка? - в мене очі округлилися. - Серйозно?
- Ти не повіриш. Я сама в шоці. Мені сказали, що Макс прийшов розлючений в спортзал й кудись почав тягнути Елю, котра звично вилася біля Дані. Той здивовано просив пояснення від Макса, що відбувається, та Макс відмахнувся й випадково зачепив його. Потім зав'язалася дурна бійка( ці хлопи), а Макс постійно вигукував, щоб Еля когось залишила в спокою, - після цієї тиради подруга аж видохлась.
- Жесть, - різко видихнула я, нерозбірливо пробурмотівши. - Не може бути, не може...
- Та забий, ці хлопці люблять почубатися, - махнула вона рукою, безпечно вмощуючись на ліжку. - Лебединко моя ненаглядна, вже зібрала свої речі? Давай я до тебе забіжу завтра і разом підемо на автобус після змагань.
- А як же екзамени? - глухим голосом на автоматі спитала я.
- Пф, був цілий рік вчитися, вже пізно хапатися до навчання. Хто лишається до 11-го, тому взагалі фіолетово, не парся. То як?
- Я не поїду.
- Ей, мені здається, що ти мене кидаєш, - вона запхала пальця в вухо, ніби не почула, що я сказала.
- Мене запросили на зустріч?- слабким голосом проблеяла я, трохи ніби запитуючи.
- Як це розуміти! Ти йдеш на побачення, Варваро? - її носик так і блимав перед камерою. - Ти таке приховувала! І хто це? Даник? Вау, давно вас шиперила, ви класно разом би виглядали.
- Нічого я не приховувала, - фиркнула я, намагаючись бути легковажною.
- Ну, все тепер можеш Данилька хапати в свої руки, ми його більше не випустимо, - кровожадно промовила подруга, потираючи руки. - Завтра тобі прикид забацаєм, будеш красунею наповал!
Я була настільки в своїх думках, що не зразу зрозуміла про кого Женя торочить.
- Ти про що? Мене не Даня запросив, а Макс...
У подруги, здавалося, завис мозок, наче комп'ютер, кружечок завантаженння так і завмер в неї на чолі.
- Макс? Той, що близький друг нашого Містера? - Корольова зареготала диявольським сміхом. - Та це ж прекрасно. - Стоп, я так і не зрозуміла, яким боком тут Данин дружок?
Тут її лице ніби осяйнуло дещо, а блискавка збоку метнулася.
- Тільки не кажи, що...
- Мені треба йти, бувай..
- Куда?! Ану не рипайся! - ангельське личко грізно насупило брови. - Слухай мене уважно: завтра я забіжу й тебе намарафечу, будеш цукеркою. Хлопчик Максик класний, хоч і зі своїми прибамбасами, точно не знудгуєш... Чесно, я за тобою не встигаю, ну ти чурко даєш, стільки подій. Ну нічого, скоро я в тебе всю душеньку витрясу! - зловтішалася Євгенія. - Тому, не роби дурниць, а з чистою душею йди на свіданку, - вона захопливо захлопала в долоні, ніби це вона йде, а не я.