Глава 18

POV Варвара

Тільки за дверима їдальні я можу спокійно видихнути. Відчуття, ніби затримувала повітря на 10 хвилин. Потилицею приклалася до холодної стіни і декілька разів боляче стукнула головою. Ну це ж треба! Він ще той недоумок. Не думала, що він мене розчарує настільки сильно. Треба було ж мене настільки підставити з своїм концертом одного виконавця.

- Що з тобою сьогодні не так? - обережно спитала подруга. Я повільно підняла тремтячу руку і мовчки простягнула телефон. Євгенія хвилину зачаровано гіпнозувала екран, не забуваючи гортати туди-сюди. Спочатку вона здивувалася, а потім заржала, і не по-дівчачому, а до хрипоти і сліз. Женя аж сумку випустила, так сильно колінка тряслись. Мдя, не такої реакції я очікувала. Взагалі безсердечна, блін.

- Скажу одне: ти влипла, подружаня! Закохався твій Містер, і то конкретно.

Я тупо дивлюся в неї, намагаючись не звертати уваги на неприємний холод, який пройшовся по спині. Моє серце калатає так швидко, що майже виривається з грудей, а долоні пітніють. 

- Еей, та що ти таке говориш, - нервово затараторила я, швидко покриваючись червоними плямами. - До кінця кукушнилася ти, зозуленько, - покрутила пальцем біля скроні. Вона на це тільки стинула плечима, загадково посміхаючись і витираючи сльози в куточках очей.

Дзвоник лунає, і ми прискорюємо крок. Класна керівничка буде сваритися, хоча вона класна чувіха. Вона не дуже любить, коли хтось спізнюється. Деколи здається, що їй геть випадково підкинули наш клас. Шумний, не слухняний, а вона добра, терпелива й частково наївна. Обожнюю її. Я сумуватиму за нею, коли піду після 9-го...

 Вже недалечко наш клас, чути навіть сварку однокашників, як раптом нам заступають дорогу ноги, довгі ноги. Піднімаю погляд і нарешті знаходжу обличчя, яке б не дуже хотіла бачити. Стоїть Еля з подругами і вічливо посміхається. Нутром чую - по мою душу красотуля прийшла.

- Ти - Варвара? - вказівний палець з ідеальним манікюром тицьнув в мене.

Женька хрюкнула і прикрила рот двома руками.

Схоже удача вирішила не просто повернутися до мене задом, а й сісти на лице, для більшої переконливості. А мені ще треба сьогодні якось додому прийти, оклигати після шоку. Холодна кола, піца Маргарита і романтичний фільм, який недавно вийшло в кінотеатрах. Ммм... вже не дочекаюся.

- Жень, йди без мене. Скоро прийду, - сказала подрузі, яка стривожено кидала на мене погляди. Вона переживала за мене, не хотіла залишати сам-на-сам з цією кікіморою. Та зрештою вона зникла за рогом.

- З ранку, ніби ще нею була, - приховувати від неї було безглуздо. Збрешу, то буде ще довго тероризувати. На відмінну від співрозмовниці я знала, хто вона. Евеліна, одна з зграї прихильниць відомого шкільного тенісиста. Гадаю, ви в курсі про кого я. - Та й інших Варвар, на жаль, в 9-тих класах немає.

- Тоді я не помилилася. Прийшла саме до тебе, - Еля так само щастям не світилася. Люба моя, я також не горю бажанням тут з тобою розмови вести. Високомірно, провела поглядом по мені зверху до низу, гидливо скрививши, покриті трьома шарами помади, губами. З приклеєною посмішком привітно спитала вона:

- Раніше щось я тебе не помічала, - а я, на жаль, так. - Які в тебе відносини з Данусиком? - більше не тягнучи час озвучила причину своєї присутності. Вона це серйозно? Тепер зрозуміло звідки вітер дує. А то я не могла зрозуміти, що вона від мене хоче.

- Гризлова, що тобі треба? - її лице пересмикнуло. Вона не любила коли її по прізвищу називають. А я люблю час від часу дратувати людей. - Нічого і ні з ким в мене немає. З Данилом тим більше, - як можна байуже й спокійно відповіла.

Еля не здавалася.

- Тоді, якого біса, сьогодні ти ошивалася біля нього? - роль милого ангелочка тріщила по швам. На перекошеному красивому личку проступив гнів. Хочу виправити, що це він підійшов. - Я тебе ще помічала на іграх в спортзалі. 

От потім вір таким: раніше не помічала, а зараз каже, що помічала. Визначся, голубонько.

- Я правду сказала. Мені взагалі інший подобається, - схрестила пальці за спиною, - вона недовірливо на мене подивилася, - Ну все, мені треба йти, я спізнююсь. - Розвернулася, щоб вже йти, коли почула за спиною:

- Данусик тебе кликав, - позаду почувся роздратований голос, який важко зітхнув, - казав, щоб ти прийшла в закинутий клас хімії на третьому поверсі. Хоче щось важливе тобі сказати. Сказав, щоб ти негайно підійшла.

Це ще не кінець? Чого він не може втихомиритися?!

- Дякую, що сказала, - похмуро сказала їй.

- Немає за що, - з болем в очах легенько посміхнулася мені. Мені її стало трішки шкода в цей момент. Може ми й подружимося в майбутньому. Не хвилюйся, моя симпатія вже прроходить, можеш його забирати.

Я розвернулася на 180 градусів, і швидко потопала по сходах. Піднявшись на третій поверх, де нікого поблизу не було, я швиденько прошмигнула до потрібних дверей. Чим я займаюся? Дізнався би хто, то засміяли б. Легенько постукала. Ніхто не відповідав. Прочинила двері і зайшла в напів темпряву класу. Відколи себе пам'ятаю, то в мене ніколи тут не було занять. Ще до мого приходу в школу, тут була лабораторія, і тут частенько проводили експерименти з хімії. Одного разу все було, ніби, під наглядом вчителя, але щось там намутили з речовинами, і відбувся невеличкий бабах. Тому зараз там з стелі сипеться штукатурка, а підлога місцями загрозливо прогинається і має глибокі тріщини. Жахіття.

Трохи дивно, що він мене сюди покликав, тому що тут доволі моторошно й є аварійним місцем. Тут стоять банки з фарбою і пензлики. Чула, що там мишей більше, ніж у каналізаціях, може балдіють від запаху фарби, хто зна. Сюди заходять прибиральники тільки літом, коли приходять малювати сходи і паркан навколо школи.

- Містер?

Тиша. Я оглянулася в напів темряві, примружуючись, намагаючись знайти знайому постать.

- Даня? - покликала я вже трішки голосніше. Нормально, покликав, а прийти не захотів. Брехун чортів. Мені раптом стало страшно залишатися самій в моторошному й темному приміщенні.