Глава 16

POV Варвара

Я швидкою ходою заходжу до бабусиної хати і , не дивлячись по сторонам йду в свою кімнату. Метушливо, як крадій, метушливо беру сумку і йду на двір. Бабці ніде не було видно, мабуть порається в стайні з коровою, і я з полегшенням йду на зупинку. Ну  й гаразд, не хоче мене бачити, то будь ласка.

Знаєте, кожній людині, котра перебуває в нашому селі, в останню чергу хочеться звідси їхати: навкруги тихо, пташки мило щебечуть, а літом квітковий запах пробирається в ніздрі і вимальовує в уяві різних відтінків і видів квітів. Я також не хочу повертатися в шумне місто, тому глибоко вдихаю чисте повітря, намагаючись закарбувати його на якомога довший час. Але я ще приїду ,мабуть на літні канікули, коли бабця охолоне...

До всього щастя, я ще боялася заходити в свою домівку, бо не впевнена була, чи батьки в курсі справи. Остерігаючись отримати вже при вході черпаком по чолі або паском по дупі, як тихе мишеня прослизаю в дім. На мій ледь чутний шурхіт батьки тільки розгублено заходять в коридор.

- Ти вже дома? - здивовано спитала матуся, витираючи руки об фартух. - Я якраз хотіла спекти недільний штрудель з яблуками, але ти повернулася так раптово... 

Батько не слухав мамині слова. Він ціпким поглядом пройшовся по мені, як слідчий пес, котрий шукає докази. Має хороший нюх.

- Щось сталося? - Примружив очі і несвідомо напружився. - З Любов Іванівною все добре?

<<Значить ще не встигла розповісти.>>

- А вона не дзвонила? - обережно спитала я, повільно знімаючи взуття, готуючись в разі батьківського гніву тікати.

- Та ні, начебто, - мовила мати, - а мала б?

- Ні, ні, просто спитала. То я напевне піду в кімнату робити уроки на понеділок. Я пішла. - скоромовкою нервово сказала і швидко гайнула до кімнати. Вже за дверима віддихуюся, прислухаючись, чи не йде хтось. Хух, чуть не спалилася. Більше не робитиму таких дурниць. Обіцяю. Напевне...

***

Вихідні швидко минули і вже в понеділок зранку, чую дивне приглушене квакання, яке долинає з-під подушки. Невже принц-жабка прийшов по мене, а я придавила його?

- Чую, чую... Та встаю вже! - знехотя розплющую очі і тягнуся рукою під подушку. Мабуть ще дуже рано - в кімнаті ще доволі темно. Нащупую телефон, який продовжував квакати та вібрувати. Потрібно перевірити телефон.

Різке світло вдарило по очам, і я мимоволі зажмурилася. Тільки 6:30 ранку! Знову квакнув телефон. Прийшло повідомлення від Жені. Невже вона мучиться від безсоння або, ще гірше, від нічних жахів? Або щось термінове? Заходжу в шкілький сайт <<Intew>>. Саме тут в першу чергу приходять найперші плітки й гарячі новини. До того ж, тут можна знайти будь-яку людину з школи, увівши ім'я або нікнейм, але за умови, що вона зареєстрована. Були такі часи, коли я нишком шукала сторінку Містера, але його так і не знайшла. Все-таки він не дурний - це спокій і тиша від фанатіючих дівчат хоча б поза школою. Про запас, шукала ще інформацію про його найближчих друзів і, о диво, знайшла Макса та Павла. Максу я не осмілилася написати, хоча мені він завжди здавався розумний і цікавим для розмови. Можливо, після випадку в <<Оскарі>> наше спілкування налагодиться.

Jane&Pavlo^^:Подзвони мені, як тільки встанеш! У мене є НОВИНИ!

<<У мене також>>, - посмішка повільно рухає вустами. Побачимо, в кого цікавіше. Вона очманіє, коли я їй розповім про село. Вимикаю телефон і влягаюся назад в тепле ліжечко. Ще трішечки...

Здалося, що пройшла тільки мить, і ось будильник пронизливо дзеленчить. Стогнучи, сонно й повільно сповзаю з ліжка. Ліниво натягаю джинси з високою талією та з дирками на колінах(мама погрожує, що якось їх спалить), і просторий светр гірчичного кольору. Беру телефон і виходжу з кімнати. Я вже спізнююся, напишу їй по дорозі в школу. Ось тепер можна йти. 

Мама в бойовій позі очікує мене, загрозливо тримаючи виделку в руках. В повітрі витає ледь помітний запах грибів. Вона з покер фейсом вміло, як офіціант ставить тарілку перед мною з м'ясними налисниками. Я очікуюче втуплююся в неї.

- Ти гадала, що я не помічу? - запитую цю хитрущу жінку.

- Ти про що? - невинно запитує вона натомість.

Не зводячи з нею погляду, надкусую налисник і показую їй начинку, де заховався грибочок серед м'яса. Мама з недавнього часу записалася на кулінарні курси, і там їй хтось вбив в голову, що всі на землі повинні скуштувати їхні страви, особливо з грибами. Батько ніби не опирається її азарту, слухняно поглинаючи їжу, а я просто не можу терпіти її експерименти з їжею, додаючи туди чогось новенького. Мама вперто мені підсовує всіх видів гриби, знаючи, що мене верне від них.

- Можливо тобі сподобаються рулет з сиром, ковбаскою і грибочками? Я зовсім трішки їх туди добавила, чесно-чесно. Їх навіть не відчутно. Ти справді не знаєш, від чого відмовляєшся, - погрозила вона, дивлячись, як я відвернулася. - Ну чого ти дуєшся, дурочка, - це смачно! Ну ну, зачекай, настане той момент, коли ти їх не відчуєш у їжі, і тоді твоя <<хвороба>> нарешті пройде. - часто каже вона мені, придумуючи нові плани, типу <<Як подолати болячки Варварки>>. Дивачка, моя матуся. Вона справді не може зрозуміти, чому я їх ненавиджу всім серцем. Я ж не питаю, чтому вона не любить баклажани чи оливки? Завжди всі члени моєї сім'ї роблять вигляд, що не бачать, коли я, жуючи піццу з шампіньйонами та помідорами, то з огидою відсуваю татусеві гриби. Брр, як згадую, то вже пересмикує. 

- Я поїла, дякую, - сказала я, встаючи. Апетит зник зовсім.

- Ти куди! Я тебе не пущу голодною! З'їж хоча б шматочок, - кричала вона в мою сторону, але я її вже не чула. Виходячи з дому, нарешті відповіла подрузі. Вона мене четвертує.

-- Лесю, лиши її в спокої, хай йде, - почула татків голос.

Varvar95~: Я впевнена, що вони фантастичні. Я також тобі дещо розповім про пригоди в селі, тобі сподобається*таємничий смайлик*.