Глава 14

POV Варвара

Я тону і тіло моє повільно йде на дно. Порятунку не видно  і ніхто не збирається мене рятувати.Тільки в голові був чийсь голос, який промовляв: <<Не смій йти , ти мене чуєш?>>...

***

- Я тебе з того світу дістану, дурепо! Ти мене так легко не позбудешся! - хтось поруч розлючено сварився, але я не могла розібрати чий це голос. Бабуся? Може мама? Та ні, це ніби був чоловічий голос... Може Данило? Ану чекайте...

Поміж гнівними репліками сильні руки тиснули на груди, що здавалося тріскають ребра, і хтось дмухав в рот. Я відчула як у грудях промайнув пекучий біль, і я сильно закашлялася, випльовуючи воду з легень. Важко відкрила очі і побачила над собою Данила, який стривожено нависав наді мною.

- Йолопе, ти забрав мій перший поцілунок, - хрипло озвався мій голос.

- Якщо сваришся, то будеш жити, - втомлено лягає поряд. - Ну як, прикольно було нас так лякати? - люто каже. - Щоб більше так не робила, а то я власноруч тебе втоплю, зрозуміла?

-Ага, - повільно вимовляю. - А де бабця? - витиснула я, відчувши, що в горлі ніби добряче пошурували наждачкою. Біль була неймовірна.

- Коли я тебе витягав, то вона побігла по допомогу, - похмуро сказав він. - Я навіть не знав до кого бігти в першу чергу. Коли ти, крикнула про допомогу, то вона різко схопилася і розпачливо заметушилася. Кричала про допомогу, бо не вміє плавати. До цього всього, раптом вона схопилася за серце і повільно почала сповзати додолу. Чокнута ти, до смерті доведеш своїми вибриками.

Я злегка червонію.

- Я просто хотіла поплавати, -тихо відповіла. Від сорому я тільки закрила очі. Знову я всім роблю неприємності. 

Я рвучко звелася ноги, але не розрахувала стани і відчула, як неприємна слабкість охопила тіло; голова, здавалося, була налите свинцем. Руки безпорядно звисали і ноги так і норовили зігнутися. Даня зразу ж схопив мінцно за руку.

- Не потрібна мені допомога, я в повному порядку, - всім видом намагалася показати, що зі мною все добре. На сьогодні я зробила вже свою норму неслухняності, від батьків точно получу по шиї.

Вже хотіла зробити крок, як Даня хапає мене за зап'ясток і тягне за талію. Його хватка міцна й на диво гаряча. Тепло його тіла проступає до мого через мокрий одяг. Від цього контрасту по тілу біжать мурашки. Я намагалася вирватися, спробувала вислизнути і втекти, але він надто сильний. 

- Хочеш уткнутися носом об асфальт? - з притворною цікавістю питає він, театрально задумуючись. Актор блін. - До того ж, ти занадто слабка, щоб кудись йти. Хоча паском дурощі вибити з голови не завадило б, - тінь посмішки пробігла по його обличчю і нахмурена зморшка нарешті розгладилася. Він нарешті зумів розслабитися і навіть трішки жартував. - Залась на спину, потрібно повідомити твоїй бабці,поки вона не викликала швидку, що все гаразд, - крива посмішка виникає на його губах.

Я роззявляю рота і кліпаю, намагаючись не розсміятися. Мені навіть не стає сили протестувати. Та все одно запитую три фатальні слова:

- Не надірвешся, голубчику?

- Я спробую. Мішок з картоплею ж якось тягнув, - сичить він крізь зціплені зуби. Мене це тільки забавляло, і я його ні краплини не боялася в той момент. В мене ніби вимкнули кнопочку відповідаючий за страх.

Він обернувся до мене спиною і очікуюче присів, цим показуючи, що готовий до <<мішка>>. Я помітила, що в нього доволі широкі плечі і виступили м'язи на руках. Мені стало незатишно, тому я зніяковіло прокашлялася, але мені надто холодно, тому, довго не роздумуючи, вилізаю на його спину. Він пихтить під мною і я легенько стусанула його в плече.

- Геркулесе, ти ще там живий? Здається, ти не впораєшся, - зауваюжую, глузуючи з нього. Було видно, що він хотів щось сказати, але розумно змовчав.

Ми майже доповзли до дому, як нам на зустріч  ішов натовп, щось бурно обговорюючи. Серед них була моя бабуся, Данилова і декілька небайдужих сусідів. Коли ми ближче підійшли і гурт нас побачив, то запанувала різка тиша. Її урвав репетуючий голос:

- ВАРВАРО! - заверещала моя бабця і підлетіла до мене.

Вона мала божевільний погляд і гарна зачіска тепер мала вигляд ластівчиного гнізда, але вона, здавалося, цього не помічала. Мені здалося, що вона постаріша десь років на десять за останніх двадцять хвилин: міцно стулені губи утворили тонку сувору лінію. Брови насуплені і довкола них з'явилися глибокі зморшки, які не так сильно були помітні  на її завжди усміхненому обличчі.

- Я тебе приб'ю, паразитко! Сьогодні твій останній день, тому загадуй останнє бажання, - вона досі кричала, але на очах проступили сльози. Голос надламався і вона зайшлася гірким плачем. Я втупила очі в землю. Здається, жаром моїх щік можна закип'ятити воду. Мені занадто соромно перед бабусею. Вона не заслуговує такої внучки.

- Пішли додому, соплячка, - тихо сказала і за вухо потягнула за собою. Мені залишалося тільки покірно йти за нею, як неслухняне цуценя, яке наробило купку під ліжком.

Я прийму будь-яку кару. Я її заслужила.