Глава 13

POV Варвара

Ну що за неподобство? Що за небачене неподобство!

У моїй підсвідомості він на хвильку став таким чарівним, що в мене тільки в вухах дзвін гудів, але вже не від поганого самопочуття, а від його близькості. Від нього пахло  гарячим шоколадом і розтопленим зефіром, так і хотілося надкусити, чи він такий же на смак, як пахне. 

<<Брр, що за людожерсткі замашки, Варваро!>>

Але я все одно зачарувалася його глибокими й пронизливими очима, які солодко точили мою душу(точно якийсь чаклун), зеленими, мов двома смарагдами, які окутували в кокон своєї неперевершенності, і тут він умудрився ляпнути таку нісенітницю.Треба було ж все так зіпсувати!

В мене тільки стискалися від люті кулачки, дивлячись, як він швидко йде геть. На язику так і вертілися пару <<ласкавих>> слів, яких хотілося виплюнути йому в лице. Тільки через те, що я відчуваю невеличку симпатію до нього, то я їх не озвучила. Пихкаючи вогнем, знехотя попленталася за ним в слід. Вже почало нестерпно припікати сонечко, а ми ще навіть не почали роботу, а вже хочеться на річечку...

Нарешті дійшли до місця <<відбування покарання>>.

«Чого так багато!» - подумки простогнала я. Збоку почула глибоке зітхання. Тут я з ним погоджуся - роботи не початий край! Ми не змовляючись, синхронно взяли мішки з картоплею , сапу, й стали по сусідніх грядках. Робота кипіла так, що було лишень чути, як сапа землю відгортає.

Через деякий час, а мені здавалося, що вже пройшла вічність, я відчула, що мені стає погано: в голові був якийсь набридливий шум, шо з кожною хвилиною тільки посилювався, і в очах час від часу то темнішало, то світлішало. Нічого не розумію.

-Дань! Мені зле, - я почала тихо стогнати. - Можна я трішки посиджу ось там в тіньку, і потім знову стану до роботи, добре?

Я бачила, що він вагається, бо він також хотів поскоріше з всім закінчити. Але трохи подумавши, він погодився, схоже у мене був кепський вигляд.

- Може бути, що отримала сонячний удар, - я бачила, як він стривожено почав стукати сапою по землі. - Я не розуміюсь в цих речах, але йди відпочинь, поки не стало гірше. - і насмішливо додав: - Я не збираюся тягнути твою стокілограмову тушку додому, якщо ти знепритомнієш.

От зараза. Знову він за своє. Але я не мала сил з ним сперечатися. Слабо кивнула, вмостилася в тіньку, намагаючись заспокоїти переривчасте дихання. Коли я змогла відновити дихання і відігнати американські гірки з очей, то заснула неспокійним сном.

***

Коли я проснулася, то зрозуміла з острахом, що сплю вже давненько. Я звела очі догори, і побачила, як Містер стоїть на одному місці і ціпким поглядом уважно слідкує за моїм лицем. Ніби намагається не пропустити жодної емоції. Я важко піднялася і відчула, що мені тільки стало гірше: нудота гидкою змією підповзала до горла і зручно вмовщувалася там. Але я вирішила триматися до останнього, бо й так завдала багато клопоту Йому.

Натягнула на лице бадьору посмішку(але вона так і норовила зповти з лиця) і жваво спитала:

- Ти що, за мене також зробив?- у мене округлилися очі від здивування. - Я ж просила збудити мене через п'ятнадцять хвилин.Чому ти мене не послухав?

- Фіг тебе збудиш! - пробурмотів, але я почула. - Будеш мені винна тепер, - і якось хитро посміхнувся. Ой, не до добра це, точно щось придумав. - Виконаєш потім моє бажання.

Я тільки обурено надула щоки з його наглості. Це ж треба! Я навіть не знаю, що чекати від нього. 

- Не роби таке перелякане лице. Що ти собі вже там понапридумувала, збоченка!- і руками прикрився, ніби я зазіхаю на його честь. Знову все перекрутив на свою користь.

- Ні на що я не зазіхаю, - скрізь стиснуті зуби виплюнула, але він вже несамовито реготав, зігнувшись пополам. Дурень.

-Ходімо вже , бо на ріку ми не попадемо сьогодні, - прогугнявила я.

Ми забрали порожні мішкі, закинули на тачку і поплентались додому. Я тільки мріяла, щоб охолонутись в холодній воді . Ми прийшли до моєї бабусі. Треба було бачити, як вона зраділа, що ми це зробили.

 - Дітоньки, які ви молодці! - радісно скрикнула вона. - Як я вам вдячна, що ви мені допомогли, - на її очах проступили сльози. - А тепер пішли перекусимо і підете скупатися.

Я з радісними криками пішла на кухню , поїла, і, не зважаючи на оточуючих, галопом поскакала в свою кімнату вдягати купальник .

Вже в кімнаті я зазирнула в свій бідненький рюкзак, і з жахом помітила, що там й близько не пахне купальником.

<<Блін, оце молодець>>, - подумала й з стогоном відкинула сумку. Що робити тепер? Ні купальника, навіть літнього платтячка не захопила. Гаразд, буду купатися в футболці і в шортах, а потім поставлю сушитися. Сьогодні сонячна погода,вони швидко висохнуть.

Перевдягнулася і вийшла в коридор. Там мене вже чекали Даня з бабусею.

- Ти вже готова? - спитав він.

- Так, але я буду так купатися, боя забула купальник вдома, - сердито пробубніла.

- Дитинко, та як ти будеш так купатися? Ще застудишся мені! Що мамі скажу, коли поїдеш від мене кахукаючи? - спитала бабуся.

- Ба, не переживай так. Я тільки ноги помочу і зразу виходитиму сохнути, чесно-чесно! - кліпала оченятами я, але це не допомогло.

- Ні, я за тебе хвилююся,- затялася бабуся. - Я піду з вами, -і швидко почовгала в свою кімнату взяти капелюшок.

Ми з Даньою на хвильку переглянулися, але зразу ж відвернулися один від одного. Через декілька хвилин вийшла бабуся: замість хустки на голові капелюх з сонячними окулярами, і замість домашнього одягу вона вдягнула легку літню сукенку. Вигляд вона мала відпадний.

- А тепер можемо йти,- впевнено промовила вона , і схопивши з обох сторін нас за руки, швидкою ходою направилася на вулицю. Завдяки бабусі , ми швидко знайшли місце, про яке всі так хвалили. Вже за високими деревами показалася стрімка течія, яка бурхливо крутилася посередині річки.