Глава 12

POV Даня

Я люблю свою бабусю дуже сильно і, зазвичай, не зраджую традиції відвідувати кожних вихідних , але цього разу я хотів просачкувати, бо я планував з хлопцями піти на футбол. Але Максим в останній момент згадав, що має їхати з своїм гуртом, і наш похід накрився. Мабуть таки добре, що я не залишився дома, бо тоді я б пропустив одну цікаву подію в моєму скучному селі.

Мені здавалося, що це сон, інакше й бути не могло. Коли бабця попросила, щоб я навідався до сусідки , щоб їй допомогти, то я собі й уявити не міг, що до неї приїде внученька, але й ще хто: Дівчина з школи , яка полубляла спостерігати за моєю грою.

<<Стає все цікавіше>>.

Чесно говорячи, думав, що накладу в штани від такої несподіванки. От чесно. Ледве з рота не вирвалося незрозуміле белькотіння, але я зміг вчасно його стримати. Я для певності непомітну себе вщибнув, щоб переконатися, що це не мої збоченні фантазії уві-сні. 

Я не знав, як себе вести, тому начепив звичну насмішливу посмішку, й з якоюсь ноткою садитського задоволення спостерігав, як від мого пронизлового погляду у неї червоніє все: і щоки, і вуха, і навіть шия покрилася червоними плямами. Бачити, як вона не витримує і присоромлено відводить очі. А ще її дивацькі витівки, що кожного б вже знервували, в мене викликають тільки безглузду посмішку.

- Що ти робиш цього разу? - замилувався, дивлячись, як вона різко завмерла посеред поля , й  міцно закрила очі. Відчуття, що вона щось важливе обдумує і не може знайти рішення цієї складної задачі. Вона боязко відкрила очі, й струсила головою, ніби хоче стряхнути з себе якісь думки. Шкода, що не вмію читати думки, бо обов'язково б допоміг. Але , на жаль, я телепат, тому й не дав їй багато часу довго роздумувати.

Повільно підійшов до неї, незводячи зацікавленого погляду, намагаючись розібрати, що ж витворяють її таракани в бідній голівоньці. Підняв пальцями підборіддя і тихо сказав:

- Якщо так кортить пукнути, або тобі терміново приспічило в тубзік, то можу тебе зачекати, а ти швиденько збігай в кущі. Тільки не довго, бо ми дійдемо додому аж під вечір,- ну просто не зміг її не підколоти.

Бачу, що з її лиця спадає швидкоплинна пелена розгубленості і проступає обурення і злість. Якусь мить вона стоїть як рибка: тільки мовчки відкриває рота, але зараз відійде від шоку і надасть добрячих тумаків.Треба накивати п'ятами. Різко розвернувся на 180 градусів і швидко покидаю розгніваного бика. Але я відчуваю, як вона кидає в мене вбивчі погляди, приправлені грізними прокльонами. Якби я не був такий живучий, то з мене залишилася б тільки мокрий слід.

Ми нарешті дійшли до городу. Це був добрячий шмат землі. У мене був намір швидко все зробити і злиняти поскоріше. Ми взяли потрібні речі і почали активно робити роботу. Через півтори години, я відчув, що з мене піт стікає рікою. <<Сонечко швидко дало про себе знати>>, - подумав, і тільки мовчки витер низом футболки чоло. Але Варвара була слабша. Через півгодини з початку роботи вона почала тихо скиглити. Вона просила невеличкої перерви, але я рішуче забороняв зупинятися.

<<Чим швидше закінчемо, тим швидше звільнемося>>, - повторював щоразу, як молитву.

Але в один момент вона замовкла. Я,не чуючи стогнання, поглянув на неї , і різко змінив думку про відпочинок: вона стояла, спершись на сапу, і по її лицю заблищали каплі поту. Лице зарум'янилося, але не від зніяковілості, а від нестерпної спеки. Плечі важко здіймалися і дихання було чути через раз. Я бачив, що ще трохи і вона зомліє, тому й вирішив дати відпочити ненадовго від гріха подалі.

- Зараз ще копита відкине, а мені відповідати>>, - пробуркотів тихо, але вирішив допомогти їй з її частиною.

Через сорок хвилин, коли я закінчив, я був змучений як собака. Зняв футболку, витер пітне лице, і поглянув в сторону Варвари, де вона солодко дрімала в тіньку під вишнею.

<<Незважаючи на все, я радий, що тобі стало легше, дівчисько>>.