Глава 11

POV Варвара

- Данику, це Варварка - моя дорогоцінна внучка. - представила вона йому. - Прошу любити й поважати.

Мої щоки від цих слів стали червоними, як буряк з бабчиного города. А йому, здавалося, було тільки втіху за цим спостерігати.

- Привіт, - я простягнула руку, але згадала, що вона спітніла, тому зробила вигляд, що забираю бруд з одягу. Але він, зрештою, схопив мою руку і міцно стиснув, пильно дивлячи мені в очі. У нього була тепла й велика долоня, у якій потопала моя. Не хотілося відпускати його руку, але це виглядало б дивно так довго її тримати. 

- Здоров, - його пронизливі очі так і сверлили дірку мені в лобі, поки я з великою цікавістю розглядала манікюр на руці. - Твоя бабця багато про тебе розповідала, - насмішливо посміхнувся і зробив вигляд ніби щось пригадує. - Ми, здається, вчимося в одній школі, чи не так?

Так, дурню, але бабці про це знати необов'язково.

- Не знаю, - нервово хіхікнула я. - Щось тебе не пригадую.

Він тільки примружився, нахиливши голову набік. Знає, що я обманюю.

- Ой, дітоньки, невже? - очі в бабці загорілися небезпечним вогником. - То можете і в будні спілкуватися. Данилку, тільки захищай її від всяких бандюганів. - пожартувала вона, а в мене вже вуха горять. Коли не потрібно - балакуча, що не спинити. 

- Звісно, - дзвінко засміявся він. У нього широка, гарна посмішка і ,коли сміється, з'являються спокусливі ямочки на щоках.

- Ну тоді пішли по сапу і мішки з картоплею - і бігом до роботи, - бабуся вже почала зав'язувати хустку на голові і збиратися виходити, але Даня її спинив.

- Ви нікуди не підете, - рішуче сказав він. - Я знаю, що у вас проблеми з серцем. І досить того, що підготували город, а посадити ми зуміємо і без вашої допомоги.

Що?! Чому якийсь чужий хлопець знає, що в неї проблеми, а нам вона нічого не розповідає ? Так не годиться. Я кинула важкий погляд на бабусю, але вона його вперто уникала.

- Як вам стане погано, то хто робитиме штучне дихання? - хотів пожартувати, але за жартами чулася серйозність. - Ви краще залишіться в хатинці, а молодь все зробить швидко. Правда, Варварко? - й підморгнув. А що я могла відповісти? Що сама б хотіла лишитися дома, а не гнути спину під палючим сонцем? Це вже по-свинськи. Відбуду вихідні і дома буду відпочивати.

- Звісно залишайся, бабцю, - ніжно посміхнулася їй. - Не встигнеш й оком змигнути - ми вже будемо дома.

- Справді? Ой, я вам така вдячна, - розчулилася вона. - Я й справді почуваю себе не дуже добре останнім часом. То ви, візьміть тачку, мішки з картоплею і сапами стоять біля хати. Як зробите, то йдіть на річку скупатися.  - Даня завмер на секунду, але не подав виду.

- Дякую вам, ми обов'язково скористаємося цією нагодою сполоснутися, тільки після того як все закінчим, - запевнив він її.

- От і чудово, а я за той час підмету хату і виперу речі.

- Тоді ми пішли, - ми вийшли з хати й побрели до поля.

Я вдягнула зелені шорти і жовту й з квітами футболку. Може, якщо я заплющу очі й  не рухатимуся, то зможу розчинитися на фоні пшениці, й мій супутник не побачить мене. Дуже на це сподіваюся. Будь ласка, будь...

Не спрацьовує.

- Отже, Дівчина з Школи, - продовжує голос, і я тільки струшую голову, намагаючи відігнати це марення. - Що ти робиш цього разу? - голос ледь стримує сміх.

Це неможливо.

Але це відбувається насправді.

Відкриваю одне око й й крізь пальці бачу поряд хлопця, який пильно спостерігає за кожним моїм рухом. Ось він - стоїть поруч у простій селянській сорочці і розмовляє зі мною посеред поля - красунчик школи, за яким сохнуть десятки дівчат, іде зі мною збирати картоплю. 

Чудеса.