Глава 10

POV Варвара

Обожнюю вихідні - можна піти в кіно з подругою або в кафешку на арахісове морозиво, полите шоколадним сиропом. Я гадаю, що це доволі заслужений відпочинок за важкий тиждень навчання, та зрештою можна просто лежати на ліжку пузом догори і їсти чіпси. Все б це було сьогодні, якби не <<відпочинок>> у бабусі в селі... Злий мене смикнув за ногу сказати за табір батькам. Ні, ви не подумайте - я люблю свою бабусю, але в мене були такі грандіозні плани! Як мінімум годинку поніжитися у ванні або піднятися на Говерлу завтра. Гаразд, так далеко я не думала, але яка тепер різниця!

Ну і що мені там робити, серйозно - доїти корову, годувати курей й мити свиней?

Ну добре, цього щастя в бабці немає - тільки декілька курочок. А може щось новеньке появилося - мене ж там довго не було. В основному вона до нас з гостинцями приїжджає, а не я до неї.

Підняла важку голову з подушки і подивилася на ненависний будильник - пів на дев'яту. Ще так рано, би ще спала до обіду. Якраз хотіла назад влягтися, як мама залітає в мою кімнату.

- О, моє сонечко вже встало! - проспівала мама. - Швиденько вдягайся, візьми необхідні речі на два дні і йди снідати.

Я неохоче повільно сповзаю з ліжка. Тепер точно все накрилося мідним тазом. Ще повільніше натягнула штани, одягнула футболку з рожевим котом й закинула улюблені зелені шорти й кофтинку на заміну в сумку і почовгала на кухню.

Там вже тато сидів з своєю звичною газетою і пив каву. Але дивно те, що він був вже одягнутий, як на роботу.

- Мам, я пішла, - для виду попорпалася в яєчні, бо від поганого настрою апетиту не було і вже хотіла швиденько вислизнути з дому.

- Не так швидко, красуне, - із загадковою посмішкою мовила мама. - Сьогодні тебе відвезе татусь. Потім він поїде на співбесіду в одну хорошу компанію. 

Ми з татом обмінялися кислими мінами. Схоже, він також не дуже в захваті від ідеї їхати кудись . Але йому від цього не втекти - моя матуся переживає, що я багато чого можу натворити - раптом втечу з автовокзалу або ж вистрибну з автобуса на ходу. Всю дорогу ми їхали мовчки - тато знервовано стиснув кермо і уважно слідкував за дорогою, а я задумлено повернулася до бокового вікна і мріяла телепортуватися до міста. Кажуть, що думки матеріальні, але чому це не працює зі мною?

Нарешті через важких півтори години дороги тато привіз мене до бабусі, передав мене в її руки і швидко ретирувався.  Для тих, хто не знає - моя бабуся, Любов Іванівна, це таткова теща. По класиці жанру, вони гризуться як той кіт з собакою. Скільки себе пам'ятаю, то вони довше двадцяти хвилин не могли говорити спокійно довше п'яти хвилин. Хтось в результаті з не цензурною лексикою покидає поле бою. Найчастіше це мій татко. Я завжди любила спостерігати за їхніми сварками, тільки не вистачає попкорну і сказати:<<Увага. Почали!>>.

А я її люблю - за її гострий язичок і буркотливий характер. Як тільки наші обійми й поцілунки завершилися, бабуся мене оглянула з усіх боків.

- Що ж це твориться, люди добрі! - сплеснула руками. - Тільки погляньте, яка вона худюща - скоро залишаться тільки шкіра й кості,- незадоволено поцокала язиком. - Ходімо в хату - я там наготовила багато смачненького, - й хитро посміхнулася.

Я ще з вулиці чула запах спечених булочок, що в мене чуть слина не порскала з рота. Вона завжди їх пече, коли я до неї приїжджаю. Ох ці бабусі... завжди бояться, що їхні внуки будуть голодні.

- Ба, ти хочеш, щоб я луснула? - засміялася, дивлячись, як бабуся несе ще вареники й картоплю по-селянськи.

- Варварко, а ну не верзи дурниць, - у войовничу позу стала вона. -  Ти себе взагалі бачила в зеркалі бачила?

- Ба, ти ж не збираєшся мене цим нагодувати? - недовірливо кидаю погляд на всю цю смакоту, яка, навіть, при великому бажанні в мене не поміститься.

- Ти ж не на дієті?- підозріло зиркнула вона на мене.- Чи може тебе батьки голодом морять?

- Ні, ти що?

- От і добренько, ти мабуть й доашніх пиріжків ніколи не куштувала. Їж, голубе мій, - й з розчуленням споглядала, як я поглинаю наїдки. - До того ж, тобі треба ситно поїсти, бо сили тобі ще знадобляться сьогодні.

Ойой, щось бабця недоговорює.

- Ну кажи що там: для ось біля хати чи йти картоплю викопувати? - як справжня внучка своєї бубусі, то я вже всі її схеми вивчила.

Вона на хвильку розгубилася, але зразу зібралася.

- Потрібно відробляти те, що з'їла, - нагло показала язика.

От хитрюга.

- Та й на користь тобі піде, - продовжила вона. - Домашній фітнес зал, так би мовити. - похвалилася знаннями бабуся. - Та ще ,як бонус, можете на річку піти скупатися - сьогодні справді спекотно.

Дякую й за це. Чекайте, чому <<можете>>?

- Гаразд, - розумію. що бабця схитрувала, але хто їй тоді допоможе. Їй вже важко самій за тим всім доглядати. - Бабусю, а я буду з кимось йти на город?

- Чуть не забула, - схопилася вона за голову. - Я домовилася з своєю сусідкою Віркою і вона погодилася за порцію мого чудесного борщика <<позичити>> свого внука, - підморгнула вона. 

- Я його знаю? Здається, тут немає моїх однолітків.

- О, він хороший хлопчина, - замріялася бабця. - Слухняний, допомагає, навіть якось мені паркан пофарбував! І сім'я хороша, доброзичливі в ній люди, - розхвалювала вона на всі боки. Не можуть бути такі люди, щоб аж такі ідеальні.- Я навіть не проти , щоб він був тобі чоловіком в майбутньому.

Оце вже ні!

Я хотіла щось заперечити, але бабця мене випередила:

- Варюсику, а ось і він, - вигукнула вона, поглядаючи на когось позаду мене. - Не соромся, заходи, я тебе давно хотіла познайомити з своєю внучкою.

Я розвернулася з повним ротом їжі і зразу ж зайшлася сильним кашлем. Біля дверей стояв Даня і глузливо на мене дивився.

Не може бути!