Глава 9

POV Варвара

Щойно відкриваю двері, прокашлююся. Дим просочився і до коридору. Та що вони там таке готують, що вже пожежників викликати можна. Вирішила, що почну розповідь з санаторію, так як не люблю затягувати з терміновими рішеннями. Сподіваюся, вони мені дозволять поїхати.

- Тату? - кличу нервово, закриваючи за собою двері. - Мамо?

Тайра стрімголов несеться мені під ноги й заходиться шкрябати лапами по моєму животу. Очевидно, вона щойно була у грумера, бо я бачу, де знаходяться її очі, замість того , щоб здогадуватися про це через близькість носа.

- Гей, Тайро, - додаю, схиляючись. - Ти виглядаєш дуже елегантно. 

Вона лиже мені обличчя, що, гадаю, означає <<дуже дякую>> чи <<ти пахнеш сосискою >>. Потім я озираюся.

- Тату? Мамо?

Тиша.

Знаєте, що? У цьому домі необхідно створити привітну атмосферу. Я була відсутня увесь день, і вже добряче стемніло. Чому вони не стоять у коридорі, із занепокоєнням чекаючи, чи я повернуся додому ціла й неушкоджена. Що то за батьки?

- Мамо? - повторюю знову, уже трохи хвилюючись.

- Тат... 

- Варваро? - перебиває тато з кухні. - Заходи сюди, будь ласка.

Я голосно зітхаю, кидаю свій рюкзак на підлогу й починаю, як планувала. Тато сидить за столом й апатично їсть підгорівшу яєчню, а мама примостилася на стільці навпроти.

Знаєте, мені хтось розповів, що у  маленьких дітей , крім уніформи, не існує іншої одежі. Те ж саме ж юристами. Мій татко або в костюмі , або в домашньому халаті. Але зараз вийняток: він сидить у розтягнуті футболці з роботами і в теплих підштанниках.

- Що ти їси? - відразу запитую, опускаючись на стілець, готова в разі чого побігти по аптечку.

- Яєчню, - каже так, ніби я зовсім не мала на увазі: чому ти це їси?

Тоді кладе ще один шматочок до рота.

- Знаєш, Варварко, - каже він, насилу проковтнувши його. - У твого татка проблеми на роботі.- мій татко також довго не тримає в собі найважливіше.

- Денисе! - вигукує мама. - Заради... Не випалюй все одразу! Підведи до цього, заради Бога!

- Добре, - тато закочує очі. - Привіт, Варю! Як справи? У твого татка проблеми на роботі. 

Потім поглядає на маму.

- Краще?

- Ні, анітрохи, - насуплюється мама, а потім важко зітхає. - Доню, компанія, в якій працює наш татусь , закривається. 

- Нічого страшного! Я кваліфікований юрист - я точно знайду собі роботу, - й підбадьорливо підморгує.

Я поглядаю на татка. Під затишним прикриттям легковажності й безтурботності видно його справжню стурбованість й розгубленість. Мені його навіть шкода.

- Сподіваюся, що це так, бо ми направду не можемо дозволити соіб жити на мізерну зарплату медсестри. Хай там що. Як ти, Варварко? У тебе був хороший день? Маю надію, хоч твій день був вдалим, - зиркає в бік татка. 

На хвильку я засумнівалася чи казати про табір. Їм зараз точно не до цього.

- Ну, я сьогодні записалася на театральний гурток, - вирішила почати здалека. - До речі, мені подарували ось цього милого зайку.

- Який він класнючиий! - мама зразу підбігла до мене. Вона відноситься до тієї категорії людей, що ще не виросли з дитинства. У неї є спеціальний куток на горищі, де все завалено іграшками. Вона нікого туди не пускає.

- Ага... І це ще не все, - набираю повітря і підвожуся.

- Ну, - підказує мама після паузи. - Ми слухаєм, люба.

- Я, гмм, пішла до сімейного лікаря по путівку в табір або в санаторій, - зрештою випалила, кліпаючи з надією на них.

Настає тиша, яку перериває фраза:

- Любий, тобі чай чорний чи зелений, чи може з липи?

- Чорний, будь ласка.

 Вони мене тупо проігрнорували.

- Мамо! Та це безкоштовно. До того ж всього лишень два тижні. Я зможу познайомитися з багатьма людьми, - дивлюся на них. як той кіт з <<Шрека>>.

- Люба, ми не можемо собі зараз це дозволити, - тато бере газету в руки, ніби я нічого такого не сказала.

- І до того ж, пупсику, у тебе через два тижні випускний (!) і екзамени на носі, тому забудь про це,- вона відмахнулася від цієї думки. як від якоїсь мухи. Просто чудово.

- Та плювати я хотіла...- пробурмотіла, але мама мене перебила.

- Юна леді! - мама мовила холодним тоном. - По-перше, я все чую, а по-друге, не можна нехтувати таким шанстом стати лікарем!

- Але я хочу бути перекладечем!! - уже верещу я.

Батько різко відкидає газету.

- Варваро! - звернувся він, - Ми хочемо для тебе тільки найкращого. І якщо я скоро знайду собі хорошу роботу, то зможу тобі забезпечити навчання за кордоном в майбутньому. Ти повинна вступити на медичний, як твоя матуся. І крапка. - відрізав, показуючи, що розмова закінчена.

Невже вони не розуміють, що я цього не хочу!?

- О Боже! - кричу якомога голосніше. - Це так несправедливо!

- Максимум, що я можу тобі зараз запропонувати, так це поїхати до бабусі на вихідні, - змилосердився він.

Тоже мені відпочинок! Садити картоплю на городі.

Я переводжу погляд з мами на тата, а потім на Тайру. Та зіскакує з крісла і , виляючи хвостом, щосили облизує мене. Думаю, вона знає, що я зараз цього потребую. 

- Добре, - ледь стримую розчарування в голосі. - Домовилися.

Єдина , хоч віддалено захоплива подія, що будь - коли траплялася зі мною, уже скінчилася. Залишився лише гіркий присмак відчаю й паскудний настрій. Просто чудово.

- А тепер, ходімо у вітальну, - каже мама, дістаючи відерце шоколадного морозива з холодильника. Моє улюблене. Знає чим підкупити. - Хто хоче подивитися документалку про медоїдів?