Глава 8

POV Варвара

Етюди завершилися і я з впевненістю сказати - це було крутелецько! Переживання перед виступом і ейфорія від задоволення, дивлячись, що твій виступ сподобався публіці. Я ще б хотіла відзначити Пашиного друга- Максима. Ні, Павло тоже непогано відіграв свого''cтрашного вовчару'', але коли Максим виступав у ролі ведмедя, то я затамувала подих від захоплення - настільки крутим він був. Емоції, міміка, жести- все було при ньому. Я хочу, щоб він розповів мені секрет свого таланту. Хихи, ми повинні подружитися.

- А тепер голосування! - Анничка роздала кожній команді по листку і сказала написати команду, на їхню думку, яка виступила найкраще.

Всі скупчилися по групках і в кабінеті почалися тихі перешіптування. В нашій команді майже всі одностайно голосували за "Рукавичку'' - вони були того варті. Через декілька хвилин голоси було зібрано перевірені керівником.

- Хм.. Цікаво. Дітки, у нас виявляється сьогодні два переможці з однаковою кількістю балів! - здається Анна Ігорівна не менш здивована таким результатам.

- Не може бути! Таке сталося вперше!- діти збуджено гуділи звідусіль.

-Тихенько! Це означає що призів має бути більше.. - було видно, що Анна Ігорівна щось усердно обмірковує. - Тому я вирішую дати призи тільки капітанам переможців , так як вони найбільше додали зусиль для перемоги. Прошу вийти капітан команд <<Heдочоловіків>>  і <<Відважних зайчиків>>. Вітаю!!

Що?? Це значить , що я не тільки не підвела Павла , а й допомогла йому винести наших "Недочоловіків" на рівень з ,так би мовити, майже професіоналами.

До Аннички під гучні оплески підійшли Максим з Павлом.

- Ви тільки уявіть собі!- керівничка зробила круглі очі.- Я сьогодні пішла в торговий центр і випадково виграла ці два прекрасні створіннячка, які будуть якраз вашими призами,- і витягнула з тумбочки дві іграшки у вигляді класного зайченяти й бридкого жабеняти з бородавками на мордочці.

- Гадаю, що логічно буде віддати призи відповідно до назв команд.

- Але, Анно Ігорівно, це не чесно - моя команда не називається <<Огидна жабка >>! - скривився бідний Павлик.

- Ну, вибач, недочоловіче, - вона потиснула плечима, - іншого не було. Та , якщо придивитися до його, то не таке воно й бридке, а навіть миле. Чимось на тебе схожий - такий красень!

Під голосний регіт присоромлений Павло пішов на своє місце. Так йому й треба, казявка.

- На сьогодні все. Прошу завтра прийти тим, хто буде їхати в неділю в Київ з <<Франком>>.

Ухти! Вони так далеко їздять. Напевно публіці дуже подобаються їхні вистави.

Дітлахи радісно загуділи й почали збиратися на вихід. Я побачила боковим зором, як хтось наближаєтьсядо мене.

- Класно було, еге ж? - Максим подав мене сумку з крісла. - Прийдеш ще? 

- Звісно ж! Ти ще питаєш! - емоційно замахала руками. - Давно я так не веселилася. Мені дуже сподобалося заняття... і твій вихід в ролі ведмедя просто зальот! - й підморгнула йому. - Якось розкажеш мені в чому твій секртет, гаразд? - й дзвінко засміялася.

Здається він почервонів. Та ні, це напевне просто гра світла. Тут надто темно.

- Дякую, Варю. До речі, ти йдеш на автобус? Чи може десь неподалік живеш? Я міг би тебе провести.- геть чисто вже зачервонівся.

- Ем... Та я з Женькою недалеко живу, - й переконливо закивала.

- Тоді я це тут зроблю.

Що він має на увазі? Аж тут я допетрала про що він торочить.  Він витягнув свого <<трофея>> й простягнув мені.

- Це буде тобі згадка про сьогоднішнє заняття... і про мене,- мило посміхнувся і пішов геть.

Що це означає? Що я йому подобаюся?? Та ні, не може бути- ми тільки сьогодні познайомилися. Ну я його знала заочно, але ж... Тоді навіщо він мені її віддав? Може ця іграшка для нього надто мізерна, як для приза і вирішив її збутися таким чином?

Подумати як слід мені не дала подруга. Вона з голосним <<бу>> наскочила на мене зі спини.

- Це ж друг мого Павлика? - я бачила, як її очі шалено бігають туди-сюди.- Не можу повірити... ЦЕ ВІН ДАВ ТОБІ ЦЮ ІГРАШКУ??! - вона вже як м'ячик стрибала навколо мене, цілковито втративши самовладання.

- Ага,- байдуже мовила я. - Не знаю чому він її дав, але я тільки рада! - й міцно обійняла зайченятко. - Ти тільки поглянь який він милиий!

 - Ой, біда з тобою, дівче,- скрушно поцокала язиком. - Гаразд, я побігла на автобус, а ти швиденько біжи додому. Бувай!

Добре, я вам збрехала. Я не живу поряд з Женькою. Їй взагалі до міста добиратися сорок хвилин. Просто я не хотіла, щоб мене Максим провожав додому. Навіть якщо зараз дуже темно. Мене це надто збентежило.

- Добре, до зустрічі!

І галопом я поскакала додому. Гадаю, це був непоганий день. Однозначно непоганий. Я посміхаючись добігла до будинку і побачила , як з відчиненого вікна йде дим.

А от це дуже погано.