Розділ двадцять дев’ятий

Кіра лежала із заплющеними очима і намагалася заснути. Голова боліла вже менше, і очі майже не різало від яскравого світла. В неї був струс мозку, тому вона опинилася тут, у лікарні, і це було чотири дні тому. Поки Кіра могла тільки повільно сідати в ліжку. Вставати й ходити вона ще не могла – в неї паморочилося в голові й підступала нудота. В її окремій палаті був кондиціонер, тому Кіра зовсім не відчувала спеки липневого ранку. Струс мозку завадив їй поїхати на похорон Віктора Івановича, але, відверто кажучи,  їй зовсім не хотілося там бути та бачити його мертвим… Вона воліла запам’ятати його живим, таким, яким вона його зустріла у потязі, таким, який він був оті щасливі місяці, проведені разом. “Радість, що триває одну мить… Чому? Чому так мало? Ми могли разом провести багато щасливих років, разом зустріти старість… Якщо це уроки, які я маю пройти в цьому житті, то я ненавиджу свого вчителя. Ненавиджу!” – з-під вій по щокам покотилися сльози. Але вона була не сама, і це єдине що не давало їй повністю віддатися своєму горю. В неї є Богданчик. Заради нього вона має бути сильною і щасливою. Так, вона має бути щасливою, і зробити так, щоб її син теж ріс щасливим. Кіра витерла сльози і ледь помітна усмішка промайнула її обличчям – Кірі є заради кого жити й боротися! 

Все своє свідоме життя Кіра за щось боролося, і боротьба, врешті-решт, стала її кредо, її суттю та відправною точкою усіх прагнень. Несподівано Кірини роздуми обірвав стук у двері – до палати ввійшла Карина. Кіра вперше побачила дочку з того рокового ранку, як вони з генералом відправилися до офісу. 

Усі ці дні з нею зідзвонювалася Регіна Петрівна, яка з Аліковою Олькою допомагала Карині глядіти за дітьми. Алік навідував Кіру двічі на день. Перший раз, коли він прийшов і побачив Кіру на лікарняному ліжку із забинтованою головою та чорними синцями навколо очей, Алік навіть заплакав. А потім на допомогу прилетіла Кірина мати з Майамі… 

Карина була у траурному вбранні, очі були припухлі та червоні. 

– Привіт, мам, ти як? – Карина всілася на краєчок стільця біля ліжка.

– Дякую, мені краще. – Кіра зітхнула. – Але все одно… з ліжка нормально встати не можу – голова крутиться страшенно…– поскаржилася вона.

– Нічого, мам, все буде добре, ти у нас міцний горішок…

Карина з нетерпінням подивилася на матір, очікуючи, що та теж запитає її про справи. Але Кіра не поспішала ні про що розпитувати. Її зараз цікавило тільки самопопочуття малечі, а про це вона, слава богу, знала від Регіни Петрівни, а від вчора – й від своєї матері. Щоправда її дещо насторожив Каринин глибокий траур і заплакані очі. Навряд це через загибель Віктора Івановича… Невже вона так сумує за своїм чоловіком-покидьком, який вбив її, Кіриного, чоловіка? Хіба можливо таке?! А як же ж тоді Андрій, який заварив усю цю кашу заради Карини? Невже вони досі не помирилися? Напружене мовчання тривало пару хвилин, і нарешті Карина не витримала – вона незадоволено пирхнула й почала:

– А до нас, між іншим, вчора Женя заходив, ну, твій знайомий полковник поліції, він не сам приходив, там ще два його хлопці-поліцейські були. Вони Сергієві речі з машини принесли.– Карина схлипнула, дістала хусточку й промокнула очі, – Женя питав, чи знайомі мені ці речі. А там і його речі були, і мої дорогоцінності, й гроші – все з нашої квартири коротше... а головне, знаєш що, – там фото моє, з весілля – портрет такий у золотій рамці. Уявляєш? – Карина хлюпнула носом,– От я й кажу: “Звісно ж, знайомі – це речі мого чоловіка і мої також”. А він мені “А ви не знаєте часом, чого це і його і ваші речі опинилися в машині, на котрій він викрав вашу матір?” “Не знаю” – кажу. Аж раптом мене як прорвало, і я йому розповіла все – і як Сергі мене зрадив, і про відео, і як ми з Даринкою пішли від нього… Він запитав, звідки в мене це відео взялося, і чи знаю я оту жінку з якою там відзнято Сергія, тож я йому і про Андрія розповіла, і про Аліну цю, секретарку. А Женя й питає: “А не вживав ваш чоловік, часом, якихось наркотичних речовин, чи якихось стимулюючих препаратів?” “Ніколи, – кажу,– не вживав, не курив, і випивав не часто й не вусмерть, і стимулювати йому нема чого було – він був здоровою людиною у всіх відношеннях”. Женя тоді каже: “Дивно. Ми у нього в крові знайшли залишки наркотичних речовин, які зазвичай певна молодь вживає на вечірках “Chemsex” – метамфетамін, мефедрон…  Коротше… Їх дія створює підвищену сексуальну активність, потяг до екстремального сексу протягом тривалого часу та з більшою кількістю партнерів і так далі…” Ну, мені довелося йому розказати, що тієї ночі… останньої ночі…– Карина витерла сльози,– у нас із Сергієм була, близькість… до самого ранку… а потім прийшло це відео… розумієш? Після того всього, що на відео, Сергій ще й зі мною…– вона схлипнула.

Кіра стурбовано глянула на Карину:

– І що з того? Припустимо,що він поразважався із секретаркою, потім із тобою, потім пограбував тебе, вбив Віктора Івановича, трохи не вбив мене під дією наркотиків... А контрабандою півроку він теж займався під впливом наркотиків? А…– Кіра було не виклала їй усю правду про свої стосунки із Сергієм та справжню причину того, чому він одружився з Кариною, але вчасно осіклася.

– Як ти не розумієш, мамо? Сергія підставили! Не знаю, що там у тебе за історія з контрабандою, але мого чоловіка накачали наркотиками, твоя секретарка спровокувала його на інтим, я пішла від нього навіть не спробувавши вислухати його пояснень… Він був у відчаї! Він був не в собі, коли пішов з квартири, забравши гроші й дорогоцінності, і разом з дорогоцінностями – мій портрет...– пару хвилин Карина проплакала, а потім продовжила, – Я сказала, що цю відеозйомку зробив мій колишній хлопець, Андрій. І ця Аліна, скоріше за все йому допомагала, і мабуть підмішала Сергію цей наркотик у каву…Тоді Женя сказав, що вони перевірять цю версію, але поки я не маю нічого про своє спілкування з поліцією казати Андрію, і взяв у мене його контакти. До речі, Андрій дзвонив мені, наступного після Сергієвої смерті дня, й висловлював співчуття, але я сказала, щоб він дав мені спокій, і я не хочу його більше ніколи чути. Але він доволі спокійно відповів, що зателефонує мені пізніше...