Розділ двадцять восьмий

Кіра прокинулася від того, що хтось наполегливо дзвонив у двері. Богданчик прокинувся й заплакав у своєму ліжечку. Віктор Іванович був у душі. 

– Зараз, зараз…– сонно пробурмотіла Кіра, звертаючись чи то до Богданчика, чи то до несподіваного гостя.

Вона накинула бірюзовий у півонії халат з легкого шовку, взяла з ліжечка малого і лагідно погойдуючи його почалапала до дверей.

– Хто там? – Кіра прислухалася. З-за дверей до неї долинув дитячий плач. І плакала зовсім маленька дитина, скоріше немовля. Важке передчуття стисло серце. Кіра швидко повернула ключ і розпахнула двері…

На порозі стояла заревана Карина з візочком, в якому стирчала валіза та велика спортивна сумка. На руках вона тримала плачучу Даринку.

– Боже мій… Заходь швидше… Що трапилося?!

Проте Кіра вже зрозуміла, що трапилося… Карина зайшлася риданнями.

– Сергій… Сергій мені зрааааадив… Мамо, він мені зрааааадив…

– Заспокойся, доню, заспокойся… 

Віктор Іванович вийшов з душу, йому було чутно, що трапилося, тож він без зайвих слів закотив у квартиру Даринкиного візочка, відвіз у другу спальню та витяг з нього клумаки. Потім повернувся до Кіри, обережно взяв у неї Богданчика, відніс у ліжечко й став його колисати. 

Кіра взяла у доньки Даринку і вони разом пішли у Каринину спальню.

– Молоко є? – по-діловому запитала Кіра.

– Та наче є…– Карина почала трохи заспокоюватись.

– Це добре. Сідай, погодуй малу, а я зроблю чай, і ти мені все розповіси.

Кіра пішла на кухню. Її передбачення щодо Сергія справдилися. Та вони й не могли не справдитись. Це було лише питанням часу. І виявилося, що зовсім короткого часу… “От, козел… тільки ж з роддому виписалася, а він вже у гречку. Хоча, чого я очікувала…” Кіра із роздратуванням клацнула вимикачем чайника. Вона картала себе за те, що перша зв’язалася з цим покидьком і втягла в халепу і себе, і дочку: “Якби знаття…” 

Даринка поїла й заснула. Карина поклала її посеред ліжка і пішла на кухню. Вони сіли одна навпроти одної – мати й донька. Карина знов розревілася, і крізь сльози розповіла матері, як вранці Андрій прислав їй у телеграм відео, де її Сергійко бавиться з якоюсь дівахою.

– Ти впевнена, що то був Сергій? – без особливої надії поцікавилася Кіра.

Карина зхлюпала носом і простягнула матері телефон:

– Ось… можеш сама подивитись…

Вона пролистала відео, перед яким стояло повідомлення, набране великими літерами “ПОДИВИСЬ НА КОГО ТИ МЕНЕ ПРОМІНЯЛА!” Сумнівів не було жодних. Це був Сергій і секретарка Аліна. Місце події – її офіс… Кіра знов розсердилася на себе – цього разу за те, що взяла на роботу таку гарячу дівку як Аліна. 

– Так. Це він… Ну, що ж, цього варто було очікувати… От козел…

Раптом внизу, під відео, Кіра побачила файл ексель з ремаркою “Покажи цей файл своїй матері”. 

– То це твій колишній з тобою компроматом поділився?

– Так, це Андрій…

– Це він таким чином повернути тебе хоче?

Карина схлипнула:

– Звідки я знаю, чого він хоче…

– Ну, у всякому випадку, ти йому явно не байдужа. І я, мабуть, теж – там, бачу, і для мене щось є. Не проти, якщо подивлюся?

– Та дивись, звичайно ж…

Карина знов заревіла.

Кіра не без хвилювання відкрила файл. Подивившись кілька рядків, вона все зрозуміла – останні місяці Сергій використовував транспорт її компанії  у своїх темних оборудках, не тільки позбавляючи Кіру частини прибутку, а й підставляючи перед Законом…

Кіра взяла свій телефон і набрала директорку, Валентину Дмитрівну.

– Привіт, дорогенька… У нас проблеми. Курахов на місці? Нема? Ну, може то й на краще. Зателефонуй на охорону, хай його не пускають у будівлю. Ми його звільняємо. Ні, не за власним, а по статті. Казала я тобі, пильнувати його… Що трапилось? Розповім, коли приїду в офіс. Скажи, хай приготують документи по його контрактах за півроку. Я скоро буду.

Кіра завершила розмову. Карина з питанням дивилася на неї червоними заплаканими очима. Кірі дуже захотілося приголубити дочку, сказати їй, що все буде добре, все минеться… Але для того, щоб все було добре, і все минулося, діяти треба було негайно. Тому Кірі довелося вгамувати ніжність. Вона нахмурилась.

– Скрізь наробив твій Сірожа справ. Скрізь… Поїду розгрібати. – вона на хвилину задумалася.– Не хотілося б тебе саму залишати, але доведеться. Віктора Івановича з собою маю взяти – він тямущий дядько, має допомогти розібратися з документами. Хоча… Стривай. Я зараз подзвоню твоїй бабусі Регіні, щоб приїхала з вами посидіти. Бабуся Регіна жінка надійна – і тебе заспокоїть, і малечі раду дасть.

Кіра пішла в кабінет. Там, у нижній шухляді стола в неї була заначка – пачка цигарок. Кілька місяців вона взагалі не палила, і думала, що їй нарешті вдалося позбутися цієї звички. Але дзуськи. З кабінету був вихід на лоджію, куди Кіра й направилася з цигаркою, обмінявшись по дорозі виразним поглядом з Віктором Івановичем, який поки дипломатично утримувався від питань, коментарів і висновків. І Кіра була йому за це дуже вдячна.

У Кіри були у хороші відносини з колишньою свекрухою, Регіною Петровною, тому вона без вагань набрала її, і виклала суть справи. Свекруха збиралася на дачу, але, уважно вислухавши Кіру, без зайвих реверансів погодилася. Регіна Петрівна, між іншим доктор технічних наук, поважала Кіру за її самостійність, харизму та безкомпромісність – за те, що Кіра взяла, й розвелася з її сином, бабієм Аліком. Бо чоловік Регіни Петрівни був таким саме, але Регіна Петрівна так і не наважилася піти від нього, хоча й зневажала…

Свекруха приїхала за годину, а Кіра з Віктором Івановичем відправилися в офіс.

Ранок у Сергія почався гучно. О сьомій, поки Карина ходила годувати малу, на її телефон прийшло повідомлення, яке та прочитала і зчинила справжній гвалт, причину якого Сергій зрозумів не одразу. Проте коли зрозумів, то страшенно розсердився – в першу чергу на себе, за те що не втримався від Алінчиних чар, на Аліну, що так підступно його звабила підмішавши в каву якесь зілля (в цьому він, до речі, навіть не сумнівався). І на Карину, що не схотіла вислухати його версію, а обматюкала Сергія, зібрала речі й пішла з малою світ за очі, але скоріш за все – до Кіри. Звичайно ж, він намагався її зупинити, але отримавши ляпаса, зрозумів, що не зможе нічого вдіяти, і відступив.