Розділ двадцять шостий 

Зранку Сергій був у поганому настрої: спершу посварився з Кариною, коли привіз її з Даринкою з пологового – в хаті було неприбрано, речі, придбані для немовляти було звалено посеред кімнати купою. Ніхто навіть не додумався зібрати ліжечко. А коли Карина взнала, що усі дитячі речі – ліжечко, візочка, ванночку, матрасик, постіль та інше привезли Кіра з Віктором Івановичем, вона взагалі зчинила справжній гвалт: дзвонила Кірі і вимагала забрати речі назад, а коли та відмовилася, пообіцяла, що зараз викине їх у вікно. Мабуть вона б так і вчинила, якби Сергій не всадив її силоміць на ліжко і не пояснив – якщо Карина викине речі, дитину нема куди буде класти спати, не буде де купати, в що перевдягати і т.д. Бо зараз він, Сергій, просто фізично не зможе усе це швидко придбати й привезти. До того ж його чекають на роботі – в нього нарада, клієнти і все таке. Тому краще Карині не дуріти, а помиритися з матір'ю, та попросити її допомогти, поки та ще у Харкові.

– Нізащо! – Карина викотила нижню губу й схрестила руки на грудях, усім своїм виглядом показуючи, що ніяких перемовин з батьками не буде.

Сергій заходився збирати ліжечко, проклинаючи себе за те, що вчора, замість збирання ліжечка й розкладання речей, вкотре сів трошки подивитись футбол, та так і заснув в кріслі.

Впоравшись із ліжечком, поклавши матрасик та застеливши постіль (благо і постіль, і рушники, і дитячу білизну Кіра випрала після покупки й привезла чистою), Сергій наспіх поцілував сердиту дружину й доньку та помчав в офіс.

В офісі його теж чекав сюрприз – у нього в кабінеті пропав інтернет. Він висунув голову у приймальню й роздратовано запитв секретарку:

– Аліна, у вас є інтернет?

– Здається так, Сергію Павловичу.

– Здається, чи є?

– Ой, немає! А що, у вас теж немає? 

– А чого б я тоді питав?

– Не знаю… Мабуть треба викликати майстра?
– Яка ви розумна! Звісно ж викликати! 

Секретарка взяла слухавку, неспішно погортала сторінки блокнота й почала набирати номер. Сергій зачаровано дивився за її плавними рухами – секретарка була те, що треба. Не секретарка – богиня! Сергії облапав очима те, що було виставлено у широкому розрізі її білої блузки і зітхнув.

– Я поки піду у переговорну – там буде нарада, а потім до мене прийдуть клієнти. Тож маякніть мені, як поремонтують…

Він повернувся в кабінет, взяв ноут і пішов до переговорної. Аліна теж зітхнула, проводжаючи його поглядом. “Який чоловік! І зовнішність тобі модельна, і статура – хоч на обкладинку… І гроші… Чому мені достається всякий непотріб? Ех, Аліна… Були б в тебе батьки як в Карини, і на тобі б такий одружився. А так – такий  тільки до койки затягне, і всього щастя…” Вона ще трохи помізкувала про свою нелегку секретарську долю, і дійшла висновку, що цілком логічно шукати старого і грошовитого, а не забивати собі голову пустими мріями. Від цих роздумів вона так втомилася, що негайно пішла робити собі каву, але біля самої кавомашини зіштовхнулася із хлопцем у синьому комбінезоні, одягненому на свіжу білу футболку. Бейджик на грудях сповіщував цікавих, що хлопця звати Іван, а напис на комбінезоні повідомляв, що його прислала компанія “Кабельні Мережі Х”. Секретарка на секунду задумалася, що значить ця “Х”? “Харків”, чи “Хороші”, чи…

– Я з “Кабельних мереж Харкова”.– відрекомендувався хлопець. – Де у вас пропав інтернет? 

Аліна оцінюючи подивилася на хлопця –  довге, майже до плечей світле волосся, борода з вусами кольору стиглого жита, волошкові очі. Наче нічого, але не до її смаку. Навіщо їй якийсь кабельщик чи айтішник? Вона, правда, знала, що айтішники можуть непогано заробляти. Але то розумні айтішники, які їздять на “поршах” і мешкають у пентхаусах з басейном. А цей мабуть, був дурний, бо мізків мав рівно для того, щоб настроїти інтернет. Вона томно зітхнула, ніби її відволікли від читання заповіту померлої бабці-мільйонерши:

– Отут, отут і отут тикнула вона наманікюреним пальцем у бік приймальної та кабінетів директора і зама.

– А роутер де, не пам’ятаєте?

Аліна зробила таке лице, ніби її спитали, чи носить вона трусики.

– Звідки я знаю?! Я ж не завхоз, а секретар!

Хлопець хмикнув, вийняв телефона й когось набрав:
– Слухай, я тут у “Логістік Інтернейшнл”, не пам’таєш, де в них роутер, який на приймальню роздає? Які двері? Праворуч? Окей, дяка…

Хлопець взяв алюмінієву драбинку, що притулив на час розмови до стіни, і поплентався до Сергієвого кабінету.

– Відчинено? – він обернувся до секретарки.

– Егеж.

Хлопець всміхнувся і зник за дверима. Навіть Карина не впізнала б у цьому патлатому й бородатому хлопці Андрія. Але це був він.

Звістка про те, що в Карини народилася дитина не застала Андрія зненацька. Він знав, що Карина вагітна, проте не думав, що пологи стануться так швидко. Прикинувши зворотній відлік, хлопець несподівано зрозумів, що батьком дитини запросто міг бути й він. Хіба що вона впродовж двох тижнів спала з двома чоловіками одночасно… Але такого він припускати не хотів, бо Карина одразу сказала йому, що покохала іншого, і пішла від нього. Хоча, хто зна як воно було насправді… Отже сьогодні, коли Карину забрали з лікарні, а значить все з нею і з дитиною було добре, Андрій почав втілення свого плану помсти, який, крім викриття фінансових оборутків Сергія, мав викрити його і як чоловіка, що зраджує своїй дружині. 

Хвилин за п’ятнадцять Андрій вийшов з Сергієвого кабінету.

– Інтернет з’явився. Можете перевіряти.– звернувся він до секретарки.

Аліна поклацала мишею і критично подивилась у монітор: 

– Дійсно, з’явився.
– От і добре. Ну, я пішов?

– Ідіть.

– А можна питання?

Секретарка подивилася на нього так, ніби він просив її з’їсти живцем жабу:

– Яке ще питання?
– Що ви робите сьогодні ввечері?
Ніби доїдаючи живу жабу, Аліна вичавила з себе:

– Додому йду, вечеряти.
– Вечеряти? – Андрій ніби не помічав ані її тону, ані виразу огиди на обличчі.– А як щодо вечері у “Шато Рояль”? Там, кажуть непогано смажать устриць.