Розділ дев’ятнадцятий

Зовсім скоро Кіра мала летіти до Харкова – у Карини із Сергієм вже все було готове до весілля. 

Кіра була дуже зла на себе за роман із Олександром – кляла себе за легковажність і за те, що, як вона вважала, дала гормонам взяти верх над розумом. “Твоя мати – стара дурепа. Стара нерозумна шкапа, – виправдовувалася вона перед своїм малюком, погладжуючи живіт, – але, клянуся тобі, мама виправиться, і більше не буде вірити цим підступним дядькам. У мене є ти, і більш нікого і нічого мені не треба”.

Кірина мати бачила і розуміла все, що відбувається з донькою, проте намагалася її не зачіпати. І лише за пару днів наважилася підсісти до неї, коли Кіра сиділа на терасі і щось роздивлялася у планшеті.

– Ти знаєш, що я тобі скажу: у тому, що відбулося немає твоєї вини. Людину ніхто не може звинуватити у її прагненні до щастя. Адже ти була якийсь час щасливою, а значить воно все було того варте.

Кіра усміхнулася – мати вміла знайти слова для втіхи. 

– Дякую, мам.

– Знаєш, є навіть така філософська казка про одного талановитого скульптора…

– Про скульптора? – перепитала Кіра .

– Саме так. Не всім же ж казкам бути про Попелюшок. І не кажи, що ти вже застара для казок, бо все одно не повірю. – додала вона, побачивши, Кірину реакцію, – Отже, жив собі талановитий скульптор, і так сталося, що одного вечора в нього з’явилося натхнення втілити у бронзі образ «Щастя, яке триває одну мить». І він пішов шукати бронзу. Але вся бронза зникла, і ніде в цілому світі не знайшлося бронзи, крім тієї, з якої було відлито образ «Смутку, що триває вічно». Цю скульптуру він сам, власноруч, створив і поставив на могилі єдиної людини, яку він любив у своєму житті. Це творіння було символом людської любові, що не вмирає і людського горя, яке триває вічно. Тоді він взяв своє творіння, кинув у велику піч і роздмухав полум'я… Так з бронзи «Смутку, що триває вічно» він створив зображення «Щастя, яка триває одну мить».

– Чудова історія. Дійсно, іноді мить щастя варта років смутку… Приємно, що ти мене розумієш.

Життя повернулося у звичне русло. Кіра зосередилася на роботі і на своєму майбутньому материнстві. Вона навіть двічі за тиждень побувала в лікаря та із задоволенням почула, що в неї все гаразд. А ще – із радістю взнала, що її передчуття справдилися – у неї дійсно народиться хлопчик.

У понеділок до них завітав Едік Маслов. Просто, по сусідському – без дзвінка. Мати винесла каву і булочки на террасу, а за пару хвилин спустився батько. Він розпитував в Едіка про старого Маслова так, наче позавчора не балакав з ним по телефону, і Кірі це здалося дуже кумедним. А ще Кіра думала, як же ж добре, що вона ні з ким більше не збирається зустрічатися. Та й Едік, здається, не відчував до неї особливого інтересу: він з такою ж увагою розмовляв з батьком та матір’ю, як і з нею. Це їй сподобалося, і врешті-решт Кіра вирішила, що з ним можна почувати себе вільно і нічого не соромитися. Це дуже імпонувало Кірі, і вона відчувала, що мабуть готова дружити з ним. Але не більш того.

Коли батьки пішли в будинок, і Кіра з Едіком залишилися самі, він невимушено запитав:

– Я так зрозумів, у тебе з’явився хлопець?

– Ні, я сама, - відповіла Кіра. – Була в мене коротенька інтрижка з місцевим донжуаном, але тепер ми розсталися. І я майже тиждень вже сама. – насправді їй було важко говорити про це, але вона вирішила нічого не приховувати. – Я пішла від нього. Перша пішла. Мені не хотілося переживати серіал “Алік-2”. Та й взагалі, я зрозуміла, що не хочу жодних стосунків. Тим більше, що я чекаю на дитину. 

– На дитину? – здивувався було Едік, але Кіра доволі різко перервала його:

– Так. А що тут такого? У вас вас в Америці, здається, взагалі нікого не здивуєш вагітністю у сорок шість.

– Тобто те, що ти матимеш дитину вплинуло на твоє рішення відмовитися від нових стосунків?

– Можливо. Але не можу сказати, що це відіграло вирішальну роль. Думаю, головне те, що виходити заміж я не збираюся, а залишитись однією до кінця днів, теж не хочу. Якщо чесно, я сподіваюся, що це дозволить мені ще років вісімнадцять-двадцять стояти біля плити, возити когось на секції та гуртки – тобто робити те, що я не встигла зробити, коли росла Карина. Вийшло так, що за роботою я не бачила як росте моя дочка. А одного чудового дня вона мені дзвонить, і каже, що вже чекає на дитину…

– Тож ти вирішила не відставати?

Карина хмикнула:

– Якби знаття… Мабуть тоді б я зачекала.

Але Едік не здавався:

– А чому ти не хочеш знову вийти заміж? – обережно запитав він. – Ти ж не можеш знати наперед, що цього ніколи не станеться.

– Мені здається, я знаю це точно, – твердо сказала Кіра. – За моїми спостереженнями, ймовірність того, що я знайду собі гідну людину, близька до нуля. Але це й не має значення.

Це була майже правда, але все ж таки не зовсім, і Кіра сама це знала. Вона була б рада вийти заміж, але переконала себе, що це нереально.

– А звідки така впевненість? – Едік був заінтригований. – Ти красива жінка. На мою думку, ти могла б принадити будь-якого чоловіка, якого захочеш.

– Принадити – можливо. Але зав'язувати серйозні стосунки… Це надто важко, – зітхнула Кіра.

– Але і з дитиною нелегко, – заперечив Едік, і Кіра засміялася.

– З дитиною, принаймні, не треба знайомитись невідомо з ким. Дитина не стане зраджувати, вона не боїться прихильності до кого-небудь, не страждає на оригінальні сексуальні звички, не стане грубіянити – принаймні років до тринадцяти. Щоб народити дитину, мені не потрібно грати в теніс чи гольф, ходити на кулінарні курси, і вона не нап'ється на першому побаченні. Краще я ще два чи три роки мінятиму памперси, але заманити мене на побачення більше нікому не вдасться!

Едік розсміявся:

– Тоді я забираю своє запрошення на ланч – не знав про таку радикальну позицію. А як ти збираєшся поєднувати роль бізнесвумен і материнство? З твоєю зайнятістю ти ризикуєш прогавити дитинство і цього разу.