Розділ чотирнадцятий

Не чекаючи відповіді, він обійняв її за талію і потяг на середину зали. На свій подив, Кіра підкорилася. По дорозі вона перехопила погляд Вадима, той усміхнувся і підморгнув, і вона вирішила, що нічого страшного не робить.

Олександр Фрайман виявився майстерним партнером, і танцювати з ним було одне задоволення.

– Чи не хочете приєднатися до нашої компанії? – спитав він, коли танець скінчився, і вказав на столик, за яким сидів цікавої зовнішності чоловік приблизно одного з Кірою віку, поряд з ним сиділа його надзвичайно гарненька дружина, вся в діамантах та смарагдах. 

– Я б із задоволенням, – відгукнулася Кіра, – але мені треба до своїх.

Вона не хотіла б виявити нетактовність чи нав'язливість по відношенню до гостей, або справити неприємне враження на свою родину. Але їй більше подобалася роль скромного спостерігача, і заводити шашні з гостями, навіть такими привабливими, вона не збиралася.

А те, що Олександр Фрайман страшенно привабливий, було безперечним фактом. “Цікаво, з ким він прийшов? – подумала Кіра. – І як його супутниця поставиться до того, що він зі мною танцював?” Але за столом не було нікого, схожого на його пару.

Олександр розвів руками:

– Дуже шкода. Я отримав величезне задоволення, танцюючи із вами. І я був би щасливий зустрітися з вами знову.

– Я залишу свою візитку в кришталевому черевичку, – зі сміхом відповіла вона. – До речі, мене завжди цікавило, чому цей принц не спромігся навіть дізнатися, як її звуть. Просто дивовижно.

Олександр засміявся:

– Кіра Чудновська. Працюєте сестрою мого партнера Вадима... Думаю, це я можу втримати в пам'яті.

Можна подумати, він справді збирається продовжувати знайомство! Але Кіра на це не розраховувала. Просто дуже цікавий та привабливий чоловік. Потішила трохи своє самолюбство – і годі. На більше вона й не сподівалася.

– Дякую ще раз. Бажаю приємного вечора, – звернулася вона до всього столика. Вже відходячи від столика Кіра почула, як жінка за столиком запитала Олександра: “Хто це був?”. Олександр пожартував: "Попелюшка", – і всі розсміялися. Кіра у піднесеному настрої пішла до столика Вадима та Світлани (так звали його жінку):

– Вибачте. Я не хотіла образити його відмовою, але втекла, як тільки змогла.

Вадим знизав плечима:

– Ти все правильно зробила. Гостям подобається спілкуватися один з одним і заводити знайомства... Я принаймні вважаю це головним сенсом подібних заходів. Думаю, що й ти тієї ж думки. Можна дозволити собі й більш тісне знайомство,– Вадим посміхнувся Світлані, яка теж уважно його слухала,–  якщо у розумних межах… Головне – постійно тримати процес під контролем. Він підбадьорливо посміхнувся і блиснув очима. – Між іншим, це був непоганий екземпляр. Як ти вважаєш?

Гості почали розїжджатися, тільки коли надворі стало зовсім світло. Кіра втомилася, і з радістю поїхала з батьками додому – спати. 

Десь о восьмій вечора пролунав дзвінок на домашній телефон, і мама, яка саме поралася на кухні, повідомила Кірі, що її просить містер Фрайман.

– Не знаю такого, – автоматично промовила Кіра і вже хотіла попросити матір покласти слухавку, як раптом згадала. Це ж чудовий принц! 

– Алло, – обережно відповіла вона.

– Це нічого, що я дзвоню? – вибачився він. – Номер телефону я попросив дати мені твого брата, Вадима. Досить дивний спосіб, правда? Проте ефективний.– він розсміявся,– Як ся маєш, Кіро?

– Чудово, – зі сміхом відповіла Кіра, вражена “винахідливістю”, з якою він здобув її координати. «Цікаво, до чого така настирність? – подумала вона. – Адже ми тільки один раз танцювали, і все…» – Багато роботи – сьогодні весь день відпочивали від вчорашнього відпочинку. А ти? Чи ти просто хотів поцікавитися моїм самопочуттям?

Після цього Кіра воліла почути справжню причину його дзвінка. 

– Та ні, я просто подумав, чи не пообідати нам завтра разом. Що скажеш, Кіро?

Перше, що спало на думку, – «навіщо?». Вона була зовсім не схильна з кимось зустрічатися. Цілковито.

– Дуже мило з твого боку, Олександр. – Звісно ж, Ім'я його вона запам'ятала… Проте бажання зустрічатись з ним у неї зовсім не було.– Але завтра до нас завітають друзі моїх батьків, і я маю допомогти матері підготуватися, а потім побути із гостями…

– Але ж ми швидко! Ані ваша мати, ані гості й оком не встигнуть кліпнути, як я поверну вас туди, звідки взяв.

Судячи з усього,цей чоловік не звик отримувати відмови. І не збирався робити виняток для Кіри. Він був настільки прямолінійним, що Кіра розгубилася. Їй не хотілося виглядати грубою, та й ні до чого: ця людина була їй дуже симпатична.

– Нуууу, хіба що дуже швидко…

Кіра відразу розсердилася на себе за те, що погодилася на зустріч, якої зовсім не хотіла, та ще з ледь знайомим чоловіком. І вирішила не надавати цьому побаченню жодного серйозного значення, щоб він там собі не уявляв.

– Прекрасно. О дванадцятій годині я заїду за тобою… Обіцяю, що доставлю тебе вчасно.– поспішно додав він і поклав слухавку.

Підійшла мати, побачивши, що Кіра сидить за робочим столом із похмурим виглядом.

– Щось не так, доню?

– Я щойно зробила велику дурість, – сердито пробурмотіла вона.

– Кинула трубку, не давши чоловіку із тобою домовитись? – поцікавилася мати.

– Ну, до такого я поки що не дійшла. І навіть навпаки, я дозволила цьому типу вмовити мене піти з ним обідати, а мені цього зовсім не хочеться. Але я і оком не встигла моргнути як він мене обкрутив і оголосив, що заїде о дванадцятій прямо сюди.

Мати посміхнулася:

– Я його знаю? Чи це не той, з яким ти вчора танцювала у Вадима?

– Як ти здогадалася? – зобразила здивування Кіра і всміхнулася.

– Я передбачала, що він тобі телефонуватиме. Подібні типи завжди так роблять. Як, кажеш, його звуть?

– Олександр Фрайман. Він партнер Вадима, але чим саме він займається – гадки не маю.

– В місцевій пресі його ім'я іноді з'являється. Будь насторожі. На мою думку, він професійний спокусник.