Розділ восьмий

Величезна красуня-ялинка на майдані Свободи мерехтіла тисячами вогників, притягуючи немов магніт погляди і дітлахів, і дорослих. Навколо ялинки казковим килимом, витканим зі скарбів самої Шахерезади, розсипалися вогні ярмарку, з нескінченними павільйонами та павільйончиками, з різнобарвними розкладками смаколиків, ялинкових прикрас і сувенірів на будь-який смак, з майданчиками для веселих ігор та забав. А поряд із самою ялинкою,  наче велетенська срібна перлина, сяяла золотими вогнями ковзанка.

Кіра сиділа на лаві біля бортику й дивилася як Алік вправно ковзає по льоду, згадуючи, мабуть, своє дитинство й замерзлу Лопань – кожен його оберт і швидкий поворот немов випромінювали юнацьку рішучість. А Олька радісно тримала за руки обох хлопців, які, схоже, вперше потрапили на лід. Очі хлопчиків були круглі від хвилювання – вони прийняли виклик з приборкання льоду. Їхня дитяча відвага й захопленість дуже розрадили Кіру.  

Думки перенесли її вперед у час, коли вона за кілька років теж вийде отак із своєю маленьким сином, а Кіра була впевнена, що у неї народиться хлопчик, на лід. Він так само буде погойдуватися на неслухняних маленьких ногах, взутих у високі й важкі ковзани, і  намагатиметься вирвати свою руку, щоб скоріше самому спробувати на смак захоплююче відчуття швидкості… Але так буде до другого чи третього падіння, коли він зрозуміє, як важлива в житті чиясь підтримка… Потім він буде навпаки боятися відпустити її руку, поки страх перед новим падінням не буде переможений споконвічним хлопчачим бажанням відчути швидкість…

Кіра знов зосередила думки на Алікових хлопчиках. Вони хоч і тримаються за Ольку, але аж шиї скручують, стежачи за батьком, за його швидкими й вправними рухами. Вони захоплюються своїм батьком – для них він взірець для наслідування у всьому. І це не залежить ані від Аліка, ані від його хлопчиків. Так задумала природа, коли син копіює батька, а батько вчить і показує сину приклад… А коли нема кому показувати і нема кого копіювати?

Кіра зітхнула й зробила великий ковток гарячого імбирного чаю з паперового кухля, який вона тримала між долонями. Тепло Від чаю розтеклося грудьми й досягло щік. “Хлопчики, це тобі не дівчатка…”– і Кіра сама розсміялася з “розумності” свого висновку. “Дівчинки, які поводяться як хлопці, не викликають у оточуючих такої відрази, як хлопці, яким явно не вистачає чоловічого виховання…”–  Кіра, якій часто доводилося розбирати відносини у своєму, переважно чоловічому колективі, безпомилково могла відрізнити хлопців з неповних сімей, і тому намагалася призначати їх на посади, де вони находилися б під керівництвом і опікою більш старших за віком чоловіків. Таким чином вона намагалася дати їм можливість розвинути в собі необхідні чоловічі риси…

Молодшому Аліковому хлопчику Дмитрику, усього шість, а Славку – Вісім. Один пішов у перший клас, а другий – в третій… Ольці з ними важко самій. Вони потребують багато уваги, а Олька розривається між ними й роботою… Батьки іноді допомагають, але ж то буває не часто, бо у них своя робота, свої інтереси. Тим більше шлюб з Аліком вони ніколи не схвалювали, і тепер, як здається Ольці, зловтішаються із її стану… Алікові ж батьки вже застарі, щоб глядіти онуків… Іноді навіть важко зрозуміти хто за ким приглядає…

Якщо подружитися з Олькою, подумала Кіра, у Ольчиних хлопців та у Кіриного сина буде батько. “Така собі шведська сімейка… Але краще так, аніж Алік волочитиметься по студентках, а я пригрію якогось альфонса…”– Кіра хмикнула, бо придумала-таки вранці план з приборкання Аліка.

Дружба з Олькою була питанням часу. Невеликого часу. Принаймні такий висновок Кіра зробила із сьогоднішнього спілкування з нею. Спершу Олька взагалі відмовилася від зустрічі, але аргумент, що хлопці мають спілкуватися з батьком, тим більше, що буде цікава культурна програма, змусив її переглянути своє рішення. Вона погодилася відпустити хлопців. Але сама мала залишитись вдома. Тоді Кіра взяла у Аліка слухавку, і тихим втомленим голосом вмовила Ольку допомогти їм з Аліком: мовляв, вона, Кіра, вже немолода, і навряд зможе допомогти Аліку впоратися на катку з двома енергійними карапузами… І Олька погодилася йти разом. Перші півгодини Олька, гарна дівчина років двадцяти восьми із темними кругами навколо сірих втомлених очей, трималася букою, але похід до Ландау Центру, Макдональдс, три-чотири глінтвейна на ярмарку, купа корисних і недуже подарунків зробили її якщо не Кіриною подружкою, то союзником – вже точно.

Казати про те, що вони вирішили жити разом, Кіра Аліку заборонила під страхом обрізання. Вона наказала, щоб Алік подзвонив своїм батькам, і наказав їм говорити, що він живе з ними. А офіційним приводом їх з Аліком теперішнього спільного дозвілля Кіра оголосила скоре весілля та пологи Карини.

Після катка вся весела та рум’яна компанія зайшла повечеряти у чепурний павільйон, де пекли смачні млинці з різними начинками та зрази. Алік з Олькою замовили медовуху, а Каріна – знов імбирного чаю. Олька уважно подивилась на неї:

– Що це ви, Кіра Леонідівна? Алкоголю зовсім не вживаєте?

– Дійсно, Кіра? – вчора ані краплі, і сьогодні теж... Та й на ковзани вирішила не ставати, хоча, як я пам’ятаю, ти на ковзанах – ого-го-го-го!

Олька нахмурилась: значить навчити когось стояти на ковзанах для Кіри не проблема. Кіра її просто обдурила, щоб витягти з дому…

– Які ж ви… Шерлокхолмси.– Кіра втомлено засміялась,– я місяці зо два тому ковідом перехворіла, і у мене ускладнення на серце пішло, плюс загроза тромбозу і все таке… Тож я маю тепер пити один крутий антикоагулянт, і періодично здавати аналізи…

– А хіба антикоагулянти не можна з алкоголем?– Олька з недовірою і образою подивилася на Кіру.

Кіра мовчки дістала телефон, порилася там з півхвилини і простягнула Ольці:

– На, читай… Там де список протипоказань і трохи нижче..

Алік теж зазирнув у Кірин телефон і аж присвиснув, а потім прочитав вслух: “в разі поєднання з будь якою дозою алкоголю можливий раптовий летальний кінець…”