Розділ перший

Кіра затушила тільки-но розкурену цигарку й насупилася – ранкова кава без цигарки це зовсім не те… Та й з кавою треба бути обережнішою… Вона відкинулася на спинку крісла, в якому вранці зазвичай пила на кухні каву. Дизайнерка продумала все до дрібниць, коли планувала її кухню в стилі прованс. Врахувала всі її примхи та звички. 

Кіра дуже любила це біле крісло –  із бірюзовою, у малесенькі сині фіалки оббивкою. Але сьогодні навіть воно її не розрадило. Вчора Кіра була в гінеколога. Вдруге за три місяці. Бо три місяці тому, коли вона поскаржилася на неприємні відчуття внизу живота, він сказав, що це все клімакс, гормональна перебудова й всяке таке… і от позавчора, цей "клімакс" заворушився… а вчора… а вчора вона зробила УЗД і з'ясувала, що вона вагітна.

Звичайно, в наш час народити у сорок шість не проблема, та й у фінансовому плані все добре але… але… але вона сьогодні мусить їхати до Харкова – п’ять хвилин тому їй подзвонила дочка. Виявляється, що вона теж (от сюрприз!) вже місяців зо три як вагітна, і тепер її поклали у лікарню, бо з’явилася загроза викидня…

"Варто було залишити дівчинку саму – і ось тобі, маєш, – спробувала покепкувати над собою Кіра, – Але дівчинці вже двадцять п'ять, і вона, мабуть, має право на особисте життя, ну і на те щоб мати дітей без маминої згоди… що за маячня, до чого тут взагалі дочка, якщо я теж… от чорт!" Кіра витягла нову цигарку, але роздратовано засунула її назад до пачки. Ранок явно не заладився.

Вночі випав сніг, і Кірин "лексус" ледь видряпався з заметеного двору на умовно розчищену вулицю та повільною риссю повіз Кіру до офісу. Дорогою вона розмірковувала про своє майбутнє материнство, і, якщо відкинути усю забобонну маячню про одночасну вагітність доньки та матері, то насправді її серце  переповнювалося жагою материнства та любов'ю до того нового життя, що так несподівано дало про себе знати…

В офісі було жваво – у кожному закутку відчувався дух п'ятничного ранку.

Кіра увійшла в кабінет, хвилину вагалася й веліла секретарці принести каву з молоком:

– Тільки не забудь: молока має бути половина! – крикнула вона у двері, а потім додала – І замов мені бізнес клас на сьогоднішній харківський експрес!

Кіра всілася у своє директорське крісло… його шкіра здалася їй надто твердою і до того ж холодною. Вона з роздратуванням відкрила кришку ноута й ввімкнула його. У цей момент двері відчинилися і в кабінет задом протиснулася секретарка з тацею, на якій парувала філіжанка кави та сиротливо тислись в блюдечку один до одного кілька печеньок.

"Нічого собі дупа. – Кіра мовчки оцінила сідниці секретарки,– Наче два глобуси… більшість чоловіків божеволіє від таких форм. Але є й інша чоловіча аудиторія… мабуть."

А секретарка вже ставила на стіл каву. Вона нахилилась – її груди, що випирали з глибокого розрізу кофтинки, опинилися прямо перед очима Кіри.

– Альона,– Кіра поморщилася,– а можна вдягатися трохи пристойніше? Ви взагалі розумієте, що таке дрес код? 

Дівчина знизала плечима й підкотила очі, як у голлівудських фільмах:

– Звичайно ж знаю, Кіра Леонідівна – світлий верх, темний низ і всяке таке…  Ейчар мені все пояснив, коли я прийшла на роботу. І взагалі, я вчуся в Інституті культури…

– Воно й видно...

Кіра роздратовано пирхнула й відвернулася, показуючи усім своїм виглядом, що діалог закінчено.

"І навіщо я її взяла на роботу?"  Кіра звичайно ж знала навіщо це зробила, і знала наскільки магично Альона впливає на відвідувачів-чоловіків, які  побачивши її у приймальні  іноді забувають навіщо сюди прийшли. А в логістичній компанії, якою володіє Кіра, без чоловіків ніяк. Проте іноді Кірі дуже хотілося витурити Альону до дідька.

Тим часом ноут завантажився, але працювати Кірі категорично не хотілося. Вона запустила браузер, відкрила фейсбук і стала розсіяно гортати стрічку. От хтось з'їздив на Балі, а хтось купив "прадік", хтось – нову норкову шубу... А от і Карина Чудновська, Кірина дочка: "Карина Чудновська щаслива разом із Сергієм Кураховим…"

Пальці Кіри розтислися, чашка, вислизнула, й жалісно дзенькнувши привіталася з підлогою. 

"Із Сергієм Кураховим”… Кіра тремтячою рукою навела мишку й тицьнула в підбірку фото, на яких поряд із її дочкою сидів, стояв та навіть лежав білявий тридцятирічний красень, з бездонними та оманливими блакитними очима. Кірі навіть здалося, що й у камеру він дивився з викликом та зухвалістю...

Сумнівів не лишалось. Це був він.  Її комерційний директор –  вірніше, колишній комерційний директор і колишній коханець… а ще – батько її майбутньої дитини.