Розділ четвертий

Простоявши весь ранок перед дзеркалом і підбираючи вбрання для події, яка в моє життя точно нічого доброго не принесе, несподівано зловила себе на думці, що хочу  як мінімум справити хороше враження, а в ідеалі… Хвилиночку! Я з глузду з’їхала?

Сильвестро, що ти коїш? Чи не легше вже просто вкласти в його руки ніж і проткнути їм своє серце?

В голову несподівано вдарив спогад: схвильований вираз обличчя і слова, що виражають переживання за мене. Хіба хоч хтось, окрім Оберона, виявляв до мене подібні почуття? Це лякає, насторожує, розбурхує і робить мене дещо щасливою.

Зараз би мені не завадило фірмове тренування від королеви фей, але час на збори закінчується. У якості альтернативи, хоч і дуже слабкої, вдарила себе по щоках і подивилася прямо в очі своєму відображенню, одними губами беззвучно промовила: «Божевільна».

Коли я підійшла до призначеного місця, Салем уже стояв із заплющеними очима, спершись спиною на одвірок величезних дверей. Чомусь ця картина заворожувала: маленький, але розслаблений та просто одягнений демон і величезні розкішні двері. Контрасти завжди так добре поєднуються?

Ніби відчувши мою присутність, він різко розкрив повіки і повернув голову до мене.

– З нами ще хтось іде? – здивував мене неочікуваним питанням мій супутник

– Якщо ти нікого не кликав, то ні.

– Тоді чому ти так одягнена?

Біла сукня з серцеподібним декольте, тугий корсет і прикраси на платті у вигляді лоз, що сплітаються, дійсно не в моєму стилі. Напівпрозора тканина хоч і надавала образу казковості та легкості, я не була впевнена, що ця сукня мені пасує.

– Мені так закортіло.

– Просто ти схожа на Моргану.

– У якому це місці? Якщо не подобається – не дивись, немає причин знущатися з мене.

– Я просто хотів сказати, що ти чарівна.

– Нова стратегія щодо полону жіночого серця? Будь ласка, не перевіряй їх на мені.

Я намагалася виглядати холоднокровною і говорити рівно, сподіваючись, що не почервоніла мак. Навіть не здогадувалась, що здатна на таке, адже навіть фейський нудизм не викликав почуття сорому. Та навіть коли я стояла перед ним в одному рушнику не пригадую таких почуттів! Може це справді дія якихось демонічних чар?

– Ти готова?

 – До чого?

 – До місії.

 – В сенсі?  Хіба ти не запрошував мене побачення?

 – Та ти ж не хотіла.  Я не опущусь до того, щоб змушувати даму.

 – Тоді куди ми збираємось?

 – Я мушу вкрасти душу Кассіопеї Бірс.

Від згадки знайомого імені душа впала в п'яти.  Невже моя мати хоче вбити цю ні в чому невинну дівчину?  Адже ж вона навіть не знає, що вона напівкровка, та й вихід магії в її джерелі перекрито, а сама сила перебуває в сплячому режимі. Та навіть дерева на острові небезпечніші за неї!

 – Хто дав тобі це завдання?  – питаю, хоч і так знаю відповідь.

 – Уна Моргана.  Щось не так?

 – Ти йдеш зі мною.

 – Що?  Куди?

 – Це помилка.  Тобі не могли дати це завдання.

 – Сільвестро, ти куди?  Зачекай хвилинку!

 Швидким кроком я поверталася до надр академії. Навіть не стежачи за пересуваннями супутника. На жаль, але зараз є дещо важливіше за розбірки з демоном, тому що від цього може залежати доля кількох життів.

З усією силою бахаючи дверима до ректорського кабінету спостерігаю за матір'ю, яка спокійно перебирає документи.  Уна навіть не спромоглася відірватися від своєї справи.

 – Це так тобі потрібна моя допомога?

 – Не розумію про що ти.

 – Та нумо тобі. Невже ти думала, що я не дізнаюся про свою напівкровну сестру?

 – Не кажи нісенітниць, Сільвестро. Краще йди до Салему та спокуси його як справжня фея.

 – Тобто те, що у нас із кузиною один батько – це не так?

 – У мене ніколи не було сестри, а в тебе – тітки.

 – Та ти що?  Тобто двадцять років тому не ти наклала прокляття на чоловіка, який закрив твою сестру від твоєї ж атаки?  Чи не ти переспала з коханою людиною твоєї сестри, від якої вона носила дитину під серцем? Не треба мені брехати.

 – Та не спала я з ним! Я була з іншим

 – Тоді звідки ми з Обероном з'явилися?

 – Ви з'явилися набагато пізніше, ніж ми з ним поділили ложе!

 – А то ти не знала, що діти з'являються не в секунду як стався статевий акт?

 – Я не про це!

 – Перестань завдавати шкоди тим, хто вже достатньо настраждався від твоїх витівок.

 – З чого це я маю тебе слухати?

 – Тому що ти не хочеш втрачати свою корону.

 – І хто ж у мене її забере? Ти?

 – Краще не буди в мені темну сторону, якщо не хочеш позбутися корони.

 – Не забувай, люба, я набагато сильніший за тебе.

 – Ти правда в це віриш?

 – Що?

 – Ти далеко не все про мене знаєш, шановна мамо. І краще тобі не створювати ситуацій, в яких я можу розкрити деякі свої карти. Повір, якщо захочу, тобі і твоя мертва магія не допоможе.

 – Стій!  – кричала Уна Моргана мені в спину, але я ні на мить не зупинялася.  Не можна зараз давати слабину.

 – Ось ти де!  – радісно вигукнув демон, зустрівши мене.

Чудово.  На емоціях я про нього й забула, але врешті-решт добре, що він не встиг мене наздогнати і не чув нашу розмову.

 – Місія скасовується.  Ми йдемо на побачення.

 – Ти впевнена?

 – Невже передумав?

 – Ні, але…

 – І перестань міняти маски.  Будь собою, якщо хочеш отримати мою душу.

– Такий от я. У мене немає справжнього обличчя, адже демони лицемірні.

– Слухай, годі вже прикидатись. Скоріше притисни мене до себе і перенеси нас в якесь віддалене місце. Хочу якнайшвидше опитися далеко від цього місця.

– Намагаєшся втекти від проблем?

– Швидше влаштувати незаплановану відпустку.

– Отже, ми вирушаємо туди, де можна залишитися хоча б на кілька діб. Ще побажання?

– Тихе та спокійне місце?