Розділ третій

– Гей, напівкровко, хіба я тебе не попереджала? – запитала Лінда, притиснувши мене до дерева.

Її подружки дивилися на мене знизу нагору. Втім, як і сама фея. Ще з дитинства їхнє улюблене заняття – задирати мене, тільки дами не знають, що їм це вдається тільки коли мені це вигідно. Згодна, перші пару разів наші зустрічі я не підлаштовувала, проте інші…

– Зазналася, коли Уна приставила тебе до демона? – запитує наївна Нагая.

– Ти так і залишишся неповноцінною, тож не забувай, – додала недалека Серпа.

План простий – роздратувати їх, отримати пару тумаків і насолоджуватися очікуваним шоу. А хто зможе піддатися на провокацію і переслідувати набридливого демонома краще, ніж ця трійця? Оскільки увага Оберона їм не світить – одного разу він став свідком їх знущань з мене, – демон – їх єдина надія на відносини на цьому острові. На жаль, сезон зачаття не скоро, та й після нього татусів майбутніх дітей феї не бачать – такі правила, впроваджені Морганою. Дівчата навіть із сутністю фей залишаються дівчатами з романтичними нахилами. Не всі, звісно, але більшість. А може, вся справа в цікавості, хто ж їх знає.

Швиденько закликаю сльози, одягаю маску жертви, імітую тремтіння у всьому тілі та використовую вбивче:

– Але Салем сказав, що його цікавлю лише я.

– Ти справді така наївна? – кричить Лінда, хапаючи мене за волосся. – Відповідай!

– А-але ...

– Слухай мене уважно, недофеє, бо він із ввічливості так сказав, – намагається «повернути мене на землю» Серпа.

– Нам варто тільки майнути в нього перед очима і він вмить забуде про таке непорозуміння як ти.

Нагая, люба, я буду тільки рада! Забирайте його з руками та ногами.

– Салем сказав…

– Та мало він тобі міг сказати, – вибухнула Лінда, вдаривши мене в живіт.

Для правдоподібності скрючилася як при смерті і тихенько скиглю, хоча насправді Моргана навіть вперше сильніше мене била. Неприємно, але терпіти можна.

– Щоб ми тебе біля нього більше не бачили, непорозуміння, – каже Нагая, перш ніж хуліганки відпустили мене.

Дочекавшись їхнього повного відходу, посміхаюся. Які ж вони дурні, але це мені тільки на руку. Вдалих хованок, демонятко. Вважай це платою за надмірну самовпевненість, крихітко.

З почуттям здійсненої на «відмінно» помсти я поплескала себе по талії і озирнулася. Куди б примоститься, щоб мене ніхто не діставав? Напевно, за класикою, зберуся на дерево.

Розташувавшись зручніше, я прикрила очі, сподіваючись відпочити від усіх, але задумане не дав зробити чийсь схлип. Демони, не дають мені спокійно відпочити!

– І як же бути? Моргана не повинна дізнатися, – промовляла думки у слух одна з викладачок в академії. – А якщо вона дізнається, що я вагітна від людини?

– Ви б ще голосніше про це говорили, і тоді точно ніхто не дізнається, – байдужим тоном роблю їй зауваження, дивлячись нагору. Яке ж гарне небо.

– С-Сільвестро? – перелякалася жінка. – Що ви тут робите? Чому ви не на занятті?

– Естрелло, ви впевнені, що саме це зараз має вас хвилювати? – Опустила погляд на вагітну фею. – Думаю, вам і так добре відома доля тих, хто не дотримується правил.

Один з метеликів Моргани злякано проковтнув грудку, а очі її висловлювали безвихідність. На жаль, ця викладачка не перша і не остання порушниця правила «Ніяких напівкровок», яке завуальовано як благо для інших, а насправді є не більше ніж демонстрацією сорому королеви фей за скоєні вчинки та страх перед можливою загрозою.

– Дихайте, Естрелло, дихайте. Я не збираюся розповідати Уні про вашу делікатну ситуацію, – фея не приховувала своєї недовіри. – Хочете пораду? Біжіть із острова. Біжіть так, щоб не залишилося і сліду вашої втечі.

– Ви ж донька Моргани…

– А ви колись були слухняним метеликом. Зверніть увагу, що я ознак покірності не подавала, отож-бо і зрадити її не можу, на відміну від вас.

– Ви допоможете мені втекти?

– Навіщо мені це робити?

– Але ж ви…

– Я просто дала пораду. Не більше, не менше. Ваше життя, і життя ваших близьких тільки ваших руках, Естрелло.

І начебто не відчуваю до неї жалю, але чомусь не змогла стриматися, хоча могла просто вдавати, що нічого не чула. Ще й пораду їй дала... Що зі мною відбувається?

Фея кілька хвилин простояла, дивлячись кудись перед собою, а потім рішуче стиснула долоні в кулаки і кивнула якимось своїм думкам. Здається, у неї є всі шанси врятувати себе, дитину та її батька. Я можу лише побажати їй удачі і зовсім трішечки допомогти.

– Дякую, – сказала Естрелла, після чого розвернулась і пішла.

– Що за правило вона порушила? – спитав демонятко, виходячи з-за дерева, на якому я сиділа.

– Підслуховувати не добре.

– Як і прогулювати заняття.

– Чому я маю перед тобою звітувати?

– Ти не повинна цього робти. Але незабаром ти сама цього захочеш.

Демон, а такий наївний... Аж плакати хочеться. Звідки береться його самовпевненість? Так, це мені лише на руку, але не люблю виїжджати вперед на силах інших. На жаль, я не особливо амбітна, отож-бо якщо події не змусять рухатися далі і підніматися вгору, я буду й надалі тихо і спокійно пливти за течією.

Салем продовжував чогось чекати від мене, тому я просто розірвала на зоровий контакт і знову подивилася на блакитне небо. Обличчя обдало приємним вітерцем, сонечко приємно грало, але не діставало до обличчя завдяки кроні. Рай, а не обитель темних фей.

– Сільво?

– Що?

– Сходиш зі мною на побачення?

– Навіщо мені це?

– Щоб дізнатися про мої плани.

– Не хотілося б тебе засмучувати, але заради такого я не збираюся напружуватися.

– Чому ти така лінива?

– Енергозберігаюча, – виправила безтактовного демона.

– Будь по твоєму. Невже ти справді не хочеш чогось досягти?

– Щоб турбот стало ще більше? Ні, дякую, відмовлюся.

– Я не можу тебе зрозуміти. Ти дивна.

– Якщо це тебе заспокоїть, то ти не єдиний такий.

– І ти не хочеш, щоб тебе хтось розумів?