Епілог.

Вечірній повітря, напоєне ароматом хвої та наближення прохолоди, м'яко перебирало пасма її волосся. ІзунЕль відчувала, як затихає гул міста, як остигає напруга в ефірі, поступаючись місцем густим сутінкам. Перший етап цієї великої гри Небес, Пекла та Людства був завершений. Посудина нефілімського духу не просто вистояла — вона загартувалася, ввібравши в себе крижану витримку Старейшини та живе тепло людської прив'язаності. Вона знала: Лілит зараз зализує рани, накопичує отруту й вибудовує нові, ще більш витончені пастки й атаки. Вона, як і ІзунЕль, теж була жінкою, а це означало лише одне: як і Хірусін, Лілит здатна на неймовірну винахідливість. І вона вигадуватиме до останнього. Вони обидві вигадуватимуть. Але це станеться не завтра. Доля дарувала їм передишку — ті самі роки тиші, які необхідні, щоб коріння їхнього щастя пішло достатньо глибоко й змогло втримати дерево життя у прийдешній ураган.

Діана приплющила очі, уявляючи їхні будні. Вона бачила себе в тиші бібліотеки, серед сторінок своїх улюблених фентезі-романсів, де добро завжди перемагає зло. Вона бачила, як поливатиме орхідеї в оранжереї, поки він, Негласний Король, вершитиме долі мільйонів. Але кожне його повернення додому буде священним ритуалом: на порозі він залишатиме корону, важкий погляд і крижану сталь, перетворюючись на того, хто готовий годинами вирізати паперові сніжинки або заколисувати Мілану.

Щоночі, поки дім занурюватиметься в сон, Дмитро плестиме невидимі мережі захисту навколо їхньої доньки — нефілімська пристрасть і батьківська любов стануть найнадійнішим щитом у всесвіті. Він зміцнюватиме стіни їхньої держави, роблячи її неприступним бастіоном, а вона — зміцнюватиме його самого, стаючи його совістю, його світлом і його єдиним Рівновагою.

Це буде прекрасне, але недовге затишшя. Хоча світ встигне забути про кігті Лілит, а Світланка й Мілана встигнуть вирости в променях цієї безтурботності. Але Діана пам'ятала: повнотою часу «кидок кобри» неминучий. І коли небо знову затягне свинцевими хмарами, коли заб'є дзвін лиха і над світом затрубить пронизливий військовий ріг, її Нефілім зустріне цей виклик не як раб обставин, а як істинний Старейшина, за чиєю спиною стоїть сама Дочка Творця.

Буря прийде, це закон вселенной. Але сьогодні... сьогодні під Куполом Еммануїла панував мир.

Діана побачила блиск автомобільних фар, що наближався до воротарем. Її чоловік готовий переступити поріг дому й увійти в тишу.

— Світланко! — гукнула Діана доньку. — Біжи зустрічати тата. Він уже під'їхав.