Розділ 8. Частина 7. Бездонне вмістилище.

Сфера зірвалася з руки Еммануїла й вдарила Дмитра прямо в груди. Нефілім глухо рикнув, стиснувши зуби. У його мозок хлинули терабайти оновленої божественної архітектури — тепер йому належало зазубрити не лише конструкцію замка, а й будову невидимого сейфа, у якому той перебував.

— Я дав вам те, про що ви просили, — голос Еммануїла почав танути разом із контурами його проєкції. — Наслідки цієї ювелірної праці ляжуть на вас. Часу у вас мало.

За мить кабінет знову наповнився тіканням годинника. Еммануїл зник.

Дмитро стояв посеред кімнати, важко дихаючи. Його очі неприродно яскраво світилися, поки мозок адаптувався до отриманої ментальної схеми. Він із вдячністю подивився на дружину. Вона щойно врятувала їхню доньку від найстрашнішого прокляття безсмертних — самотності.

— Дякую, Діано, — хрипко видихнув він. — Ти мала рацію. Я перетворив би її на чудовисько для решти людей.

— А тепер ти зробиш її невидимим щитом, — Діана м'яко торкнулася його щоки. — Іди до неї, Дімо. Перша ніч із багатьох.

Кроки Дмитра по м'якому килиму другого поверху були абсолютно беззвучними. За вікнами дихала теплом травнева ніч, вітер ледь чутно шелестів молодим листям яблунь, але для нефіліма світ звузився до розмірів одних-єдиних дверей у кінці коридору. Він плавно натиснув на ручку й увійшов до дитячої.

У кімнаті пахло теплим молоком і дитячим шампунем. Тьмяне світло нічника у вигляді півмісяця вихоплювало з напівтемряви розкидані на килимі кубики, забутого на тумбочці плюшевого ведмедика й розгорнутий зошит із першими, ще невпевненими гачками прописів. Світланка спала, розкинувши руки, скинувши одну ногу з ліжка. Її світлі кучері розсипалися по подушці, а дихання було рівним і глибоким. Звичайна, щаслива шестирічна дівчинка.

Дмитро підійшов до ліжка й повільно опустився на коліна на пухнастий килим. Він заплющив очі, глибоко вдихаючи. Мозок нефіліма миттєво відсік усі зайві звуки та запахи, перемикаючись у режим абсолютного бойового трансу. Перед його внутрішнім зором розгорнулася колосальна, немислима за своєю складністю голограма, подарована Еммануїлом.

Дмитро побачив душу своєї доньки. У самому центрі пульсувало осліплювальне, обпікаюче ядро дрімаючого божества. Навколо нього спліталися тисячі мерехтливих кришталевих ниток — ангельські печаті, що надійно замикали цю силу. А поверх усієї цієї конструкції тепер переливалася найтонша, напівпрозора перламутрова сфера. Покров Тиші. Той самий фільтр, який Діана вирвала в Небес.

Батько підняв праву руку. На кінчику його вказівного пальця спалахнула крапля чистої нефілімської Благодаті. На відміну від ангельського світла, його енергія не була холодною. Це була розплавлена, важка золота сталь, створена для війни та руйнування. У тісному просторі дитячої миттєво запахло озоном, як за секунду до удару блискавки.

«Ніби оперувати серце через замкову щілину», — згадав він слова Еммануїла.

Дмитро затамував подих. Його серцебиття сповільнилося до одного глухого удару на хвилину. Він стиснув свою колосальну силу, що ревла всередині, концентруючи її, сплющуючи до розмірів мікроскопічної, розпеченої голки.

Він заніс руку над чолом сплячої Світланки й почав повільно, міліметр за міліметром, опускати палець. Ледь кінчик золотої голки торкнувся перламутрової сфери Покрова, Дмитро стиснув зуби так, що на вилицях заграли жорсткі жовна. Опір був чудовищним. Покров Тиші був створений, щоб приховувати й ховати. Йому доводилося розсувати ефірну тканину силою волі, не розриваючи її, а буквально протискуючись крізь структуру божественного фільтра. По його скронях котилася велика крапля поту. М'язи спини під сорочкою натягнулися, як сталеві троси. Один різкий рух, один спалах емоцій — і він розірве Покров, обрушивши всю важкість своєї аури на сплячу дитину.

«Тихіше. Контроль. Тільки контроль», — наказував він сам собі, поки його золота нитка благодаті повільно, мученицьки довго просочувалася крізь перламутрову плівку. Нарешті голка пройшла крізь фільтр і опинилася в просторі між Покровом і кришталевими печатями Еммануїла. Дмитро видихнув крізь стиснуті зуби. Першу фазу було пройдено. Тепер потрібно було закласти перший камінь абсолютного захисту.

Він плавно повів пальцем у повітрі, викреслюючи першу руну. Золота сталь лягала поверх божественного кришталю, не торкаючись його, вистигаючи й сплітаючись у глухий, непроникний щит. Це не було зброєю. Це був монолітний бастіон. Якщо Ліліт спробує врятуватися втечею по нитці «Кривавого Вузла» й проникнути у Світланку, вона просто вдариться об цю стіну, як муха об броньоване скло. Руни Дмитра назавжди відріжуть демониці доступ до розуму та тіла дівчинки, залишивши Матір Демонів один на один зі Світлоносним у Пеклі.

Покров Тиші над місцем операції тривожно мерехтів, поглинаючи найпотужніші вібрації нефілімської магії. Для фізичного світу в кімнаті нічого не відбувалося. Світланка навіть не нахмурилася уві сні. Захист ІзунЕль працював бездоганно — дівчинка не відчувала важкості фортеці, що зводилася навколо неї.

Дмитро закінчив виплітати останню рису руни й так само повільно, з хірургічною обережністю, витягнув свою енергію назад крізь Покров. Перламутрова сфера миттєво зімкнулася, приховуючи під собою першу лінію оборони.

Нефілім згасив сяйво на пальці й важко осів на п'яти, спираючись руками об край ліжка. Його груди переривисто здіймалися, ніби він тільки-но наодинці витримав багатогодинний бій із десятком вищих демонів. Сорочка на спині змокріла від поту. Ефірне виснаження від такої ювелірної праці було колосальним.