Розділ 8. Частина 1. Різдвяний подарунок.

Грудень у маєтку Сапеги настав раптово, укривши гектари землі густим, іскристим снігом. Підготовка до Різдва йшла повним ходом: дім сяяв вогнями, Неля Євгенівна разом із покоївками розвішувала гірлянди з живої хвої, а в повітрі витав аромат імбирного печива та воску. Більше за всіх на свято чекала п'ятирічна Світланка. Вона щодня перевіряла календар і із захопленням обговорювала з невидимою сестричкою, якої висоти буде ялинка цього року.

Але для Діани ця святкова метушня була лише дратівливим фоном до її власного, затяжного марафону на виживання. Йшов тридцять другий тиждень. Діана сиділа в кріслі у вітальні, обкладена подушками, і почувалася так, ніби всередину неї запхали працюючий бетонозмішувач. Плід більше не влаштовував ментальних бунтів і не палив електроніку — він просто ріс. Але це зростання було настільки агресивним і потужним, що людська оболонка Діани тріщала по швах. Їй здавалося, що її шкіра натягнута до межі, а ребра перетворилися на тісну клітку, яку хтось ізсередини методично розсуває ломом. Шкіра на животі й стегнах укрилася темно-синіми довгими смугами від розтяжок, і без того безрадісна жінка, дивлячись на цей смутний пейзаж свого тіла, могла лише здогадуватися, який кошмар залишиться на її колись білосніжній шкірі після того, як дитина нарешті народиться. Перша вагітність була смертельно важкою від самого початку, але живіт був практично непомітний. Він був, але не випинався як Альпійські гори. Та й розтяжок як таких практично не було. Живіт повернув собі початковий вигляд приблизно через кілька місяців після пологів. Що буде після цієї диво-дитини, Діана боялася й уявити.

— Знову... — прошипіла Діана, коли всередині стався черговий потужний рух. Це був не м'який поштовх немовляти, а переміщення цілого пласта щільної, гарячої енергії, від якого в неї перехопило подих.

— Мам, вона каже, що їй тісно! — дзвінко крикнула Світланка, вбігаючи до кімнати. — Вона хоче, щоб ти випила тієї смачної води з бульбашками.

Діана повільно, зусиллями повернула голову до доньки. Її погляд, зазвичай спокійний і сповнений ніжності, зараз нагадував жерло прокинутого вулкана.

— Передай своїй сестричці, — голос Діани майже ричав від стримуваної люті, — що якщо вона не припинить грати в чечітку на моїй печінці, я... я змушу її слухати лекції про те, як мене все дістало до самого січня! І жодної води з бульбашками! Від неї в мене печія така, ніби я проковтнула паяльну лампу!

Світланка злякано притихла, і в цей момент до вітальні увійшов Дмитро. Він виглядав бездоганно, але варто було йому побачити обличчя дружини, як він інстинктивно сповільнив крок. За ці роки він навчився відчувати наближення атмосферного фронту Діани за кілька коридорів.

— Як ти почуваєшся, люба? — обережно спитав він, намагаючись не фонити своєю потужністю, щоб не провокувати плід.

— А ти не бачиш? Як вагітна бегемотиха! — рявкнула Діана, намагаючись змінити позу, що закінчилося лише серією недолугих рухів і тихим стогоном. — Ні, Дімо, навіть бегемоти граціозніші за мене! Я — величезний, неповороткий динозавр, що виригає вогонь! У мене болить усе: спина, ноги, навіть коріння волосся! Ця... це диво-створіння всередині мене вирішило, що мої внутрішні органи — меблі, які можна переставляти як завгодно! І хоч кіл на голові їй теши, а вона не слухає. Бачте, їй тісно. Ніби мені вільно й легко.

Дмитро підійшов ближче, простягаючи руку, щоб торкнутися її плеча, але буркотлива Діана резко відсахнулася.

— Не чіпай мене! Від тебе пахне холодом і...! Мене нудить від твого успіху, Сапего! Забери свою ідеальну нефілімську ауру до своєї вежі!

Дмитро зітхнув, прибираючи руку. Він розумів, що зараз у Діані говорить не лише гормональний шторм, а й первісний страх. Наближення пологів діяло на неї як тригер. Пам'ять про той біль, про межу смерті, яка ледь не відірвала її душу від тіла, тепер стояла за її плечем кожну секунду. Вона боялася повторення кошмару, і цей страх одягався в обладунки лютої фурії.

— Єва Петрівна приготувала настій із алтеї, — тихо промовив він, подаючи знак Нелі вивести Світланку. — Він має вгамувати печію.

— Твої настої — як мертвому припарка! — Діана з труднощами піднялася, важко дихаючи. — Ця печія через те, що мені по шлунку б'ють так, що я готова виплюнути все, що з'їла. Твій настій не кращий за звичайну воду.

Вона зробила крок, і її хитнуло. Дмитро миттєво опинився поруч, підхоплюючи її під лікоть. Цього разу вона не відштовхнула його, лише безсило притулилася чолом до його плеча, і він відчув, як вона тремтить.

— Не хочу переживати це заново. Як подумаю, що на мене чекає, аж померти хочеться.

Дмитро притиснув її до себе, ігноруючи її колючий настрій.

— Давай тільки без смертей. Я тут з усіх сил імперію вибудовую, озброюю її і створюю з неї нерушимий захист для тебе, а ти вмирати надумала. Куди це годиться?

— Знущаєшся? — Діана підняла на нього очі, у яких лють боролася зі сльозами. — Захист? Дімо, твоя імперія закінчується там, где починаються мої ребра. Жодні твої легіони не зможуть увійти всередину й угамувати цю... цю дрібну бешкетницю! Ти подивися на мене!

Вона спробувала зробити вдих, але плід, ніби обурившись тим, що про нього говорять у такому тоні, здійснив потужний розворот. Діана охнула, хапаючись за край столу. Печія, цей вічний рідкий вогонь, знову піднялася до самого горла, змушуючи її обличчя викривитися від болю.

— Слониха... — прошепотіла вона, безсило роняючи голову на груди чоловіка. — Я почуваюся горою, яка ось-ось вибухне. Кожен рух — це подвиг. А ти кажеш захист. Ти — Король, ти можеш обвалити курс валют чи перекроїти кордони, але ти не можеш змусити її не штовхати мою підшлункову!

Дмитро обережно повів її до дивана, притримуючи так бережно, ніби вона була зроблена з найтоншого, вже тріснутого кришталю. Він відчував жар, що виходив від неї — Благодать дитини працювала на таких оборотах, що людське тіло Діани ледь встигало охолоджуватися.