Розділ 7. Частина 7. Не показуй правду.

Ранок у маєтку Сапеги розпочався дивовижно буденно. Після вчорашніх бдінь і ментальних баталій звичайна суєта зборів до дитячого садка здавалася Діані вищою благодаттю. Світланка, натхненна своєю новою роллю «головного перекладача» божественної волі, перебувала в чудовому настрої. Вона прискіпливо вибирала шпильки, бурмочучи під ніс:

— Ні, золоті не підійдуть, сестричка каже, що сьогодні день для синіх — під колір татових креслень.

Дмитро, чий розум тепер нагадував ідеально вичищену й захищену фортецю, тільки посміювався, сидячи з донькою на задньому сидінні автомобіля, що під'їжджав до дитячого садка. Звичайні люди, що проходили повз, бачили лише успішного чоловіка та його чарівну доньку, навіть не підозрюючи, яка моць прихована за цією повсякденною картиною.

— Пам'ятай, Светику, — напутчував він, цілуючи її в макушку. — Не все, що ми обговорюємо вдома, зрозуміло іншим людям. Для них ми — просто сім'я, така ж, як решта.

— Я знаю, тату! — Світланка хитро підморгнула. — Секрети — це захист.

Однак, як тільки за нею зачинилися двері групи, обережність батька була забута. Світланка була переповнена знаннями, які буквально пекли їй язик. Під час ранкового кола, коли діти ділилися новинами, вона не стала розповідати про нову ляльку чи переглянутий мультфільм.

— А моя сестричка вчора бачила татове дитинство! — дзвінко оголосила Світланка, усаджуючись на килимок. — Вона сказала, що дідусева бібліотека пахла шкірою та старими таємницями. І вона поставила там водяні щити, щоб книжки більше не горіли.

Діти заворожено затихли. Для них це звучало як початок захоплюючої казки.

— А як вона бачила, якщо вона ще в животі? — спитав маленький Артемко, колупаючи коліно.

— О, це легко! — Світланка замахала руками. — Вона просто підключилася до татових очей. Вона тепер вміє бачити через нього, як через бінокль. І вона каже, що світ зовні дуже блискучий.

Вихователька, Марина Ігорівна, завмерла з журналом у руках. Вона звикла до багатої фантазії вихованців, але такі речі як «підключення», «залізні замки» та «водяні щити» звучали як мінімум дивно для звичайної дитини. Вона знала Сапег як впливову, але вкрай закриту сім'ю, і ці одкровення змусили її здивуватися й насторожитися.

Протягом дня Світланка не вгамовувалася. Під час малювання вона зобразила не будиночок із димарем, а дивну фрактальну структуру, що нагадувала зріз кристала.

— Це креслення душі, — пояснила вона нянечці, що підійшла. — Сестричка попросила намалювати, щоб не забути, як вона виглядає, поки вона спить.

Коли Діана приїхала за донькою ввечері, Марина Ігорівна ввічливо, але наполегливо попросила її затриматися на пару хвилин.

— Діано Миколаївно, — вихователька зам'ялася, відводячи Діану вбік від гамірної роздягальні. — Ми дуже цінуємо творчий розвиток Світлани, але сьогодні її фантазії... були дуже специфічними. Вона весь день розповідає дітям про «ментальні зв'язки» з ненародженою сестрою, про те, що дитина «гуляє» пам'яттю вашого чоловіка й навіть «лагодить» його розум. — Марина Ігорівна співчутливо посміхнулася. — Ми розуміємо, підготовка до появи другої дитини — це стрес. Діти часто вигадують уявних друзів. Але Світланка описує такі речі, як «запах старого металу» в думках і «підключення до очей». Інші діти почали ставити запитання батькам, а ті — нам. Ви ж розумієте, люди лякаються того, чого не можуть пояснити. Може, варто трохи обмежити її в перегляді фантастики?

Діана слухала, зберігаючи на обличчі ввічливу, злегка винувату маску звичайної мами, хоча всередині неї плід іронічно пульсував, явно забавляючись ситуацією та нерозумінням цих смертних.

— Так… Ми поговоримо з нею, — зітхнула Діана, віртуозно граючи свою роль. — Світланка так чекає на сестричку, а Дмитро часто бере її до себе на роботу. Мабуть, вона нахопилася там професійних термінів — «структура», «фундамент», «захист». У неї дуже жива уява, ми обов'язково поговоримо з нею вдома, щоб вона не лякала друзів своїми «технічними казками». — Діана вдавано похитала головою. — Це ж надо, вигадати, зроду б до такого не додумалася б. Очевидно, сучасні мультфільми та казки в наші дні й не таке можуть. Це не наш час, де був «Колобок» і «Коза-дереза».

Марина Ігорівна розуміюче кивнула, явно задоволена тим, що знайшла в особі Діани однодумницю.

— Отож-бо й воно! — підхопила вона, понизивши голос до змовницького шепоту. — Зараз у цих мультиках то роботи, то нейромережі, то переміщення в просторі. Бідні діти потім плутають, де закінчується реальний світ і починаються ці їхні цифрові дива. Добре, що ви так здраво на це дивитеся. А то, знаєте, сьогодні Артемко заявив мамі, що хоче «апгрейднути» свою кашу, щоб вона давала йому суперсилу. Ми посміялися, звісно, але коли Світланка почала говорити про «ментальні щити» в голові батька… це прозвучало занадто вже дивно.

— Я вас запевняю, це всього лише видатки виховання в сім'ї, — Діана м'яко посміхнулася, вже відчуваючи, як усередині наростає відповідна хвиля веселощів від плода. — Дмитро іноді забувається й читає їй на ніч замість казок технічну документацію або статті з кібербезпеки. Ось вона й будує з цього свої «повітряні замки».

— Ну, тоді я спокійна, — полегшено зітхнула вихователька. — Світланка — чудова дівчинка, дуже обдарована. Просто постарайтеся направити її фантазію в більш… приземлене русло. Нехай краще малює принцес і котиків, а не креслення душі.