Розділ 7. Частина 4. Зв'язок сестер.

Ідилія луснула, коли з боку воріт показався Вадим, а слідом за ним ішла Ольга Матвіївна. Охорона, судячи з усього, здалася без бою — проти матері, озброєної важкими сумками та клунками, охорона виявилася безсилою і покірно несла за жінкою все, що вона привезла. Побачивши сцену, де її донька, яка сидить у шатрі на подушках, більше нагадувала султаншу, жінка трохи отьопалася.

— Що тут відбувається?! — Ольга Матвіївна випливла на газон, спотикаючись на підборах об м'яку землю. Її очі за окулярами розширилися до межі. — Діано! Дмитре! Ви що, збанкрутіли? Чому моя дитина живе в наметі, як біженець?! Чи у вас ремонт?

Вона завмерла перед шатром, переводячи подих і оглядаючи розкішне оздоблення всередині.

— Мамо, це не намет, це штаб! — спокійно заявила Діана.

— Який штаб? Діано, ти бліда як смерть! Дмитре, я знала, що ваші ідеї часом божевільні й до добра не доведуть, але циганський табір у власному саду — це вже клініка! — Ольга Матвіївна поставила сумки на траву. — Я привезла домашній бульйон і запіканку, тому що в цьому домі, мабуть, судячи із зовнішнього вигляду Діани, годують лише свіжим повітрям та амбіціями!

Дмитро повільно піднявся, і його аура на мить стала жорсткішою, але, піймавши благальний погляд Діани, він змусив себе розслабитися.

— Ольго Матвіївно, — рівно вимовив він. — Ми проводимо терапію. За методикою «штурмана Світланки». Якщо ви хочете приєднатися до нашої «експедиції», вам доведеться змінити взуття і залишити паніку за межами оцієї «Зони спокою».

Мати Діани подивилася на доньку, яка, всупереч її очікуванням, виглядала спокійною і навіть щасливою в оточенні цих подушок. Діана безтурботно знизала плечима, ніби кажучи, що у себе вдома вона може не лише табір влаштувати, а й індіанське поселення у вігвамах.

— Ви з глузду з'їхали. Усі разом, — підсумувала вона, але тут же, скинувши туфлі, сіла на край кушетки й відкрила контейнери з бульйоном.

Аромат наваристого домашнього бульйону миттєво змішався з тонким запахом пахощів, що панували в шатрі. Ольга Матвіївна, змінивши туфлі на м'які тапочки, розлила перше по глибоких піалах. Вадим, що застряг на вході зі стопкою сумок, винувато переглянувся з Дмитром і поспішив непомітно ретируватися назад до воріт, залишивши жінок наодинці.

— Тримай, Діанко. Гарячий ще, — Ольга Матвіївна з тихою, теплою посмішкою простягла піалу доньці, влаштовуючись навпроти прямо на м'яких подушках. Вона лагідно провела долонею по блідій щоці Діани, заправляючи пасмо, що вибилося, їй за вухо. — Зхудла ти в мене, звісно. Бачу, токсикоз тобі життя не дає. Але на вигляд ти спокійна. А це головне. Дмитре, вам бульйон подати?

— Дякую, не потрібно, — з легкою посмішкою відмахнувся чоловік. — Годуйте доньку, їй потрібніше.

Діана прийняла бульйон, відчуваючи, як від тепла посуду приємно зігріваються долоні. Вона зробила перший ковток, заплющившись від задоволення, і довірливо притулилася плечем до материнського боку. Дмитро, який до цього спостерігав за ними, тихо піднявся. Він кинув на Діану короткий, розуміючий погляд, ледь помітно посміхнувся і безшумно вийшов назовні, даючи їм можливість побути вдвох.

День покотився до завершення плавно і неквапливо. Всередині шатра, відрізаного від усього світу щільними тканинними стінами, час наче сповільнив свій хід. Ольга Матвіївна не ставила зайвих запитань. Вона просто була поруч — тепла, рідна, що пахла домом. Вони сиділи в обіймах серед розшитих подушок, ліниво перебираючи привезені речі й неквапливо розмовляючи про всякі дрібниці. Мати тихим голосом розповідала про сільські новини, про те, як на городі поспіває врожай і вони готуються до збору. Як наливаються вишні і як дід Матвій возиться зі старими інструментами в сараї. Діана слухала цей мірний, заколисуючий рідний голос, прикривши очі, і відчувала, як залишки фантомного холоду і напруги остаточно покидають її тіло.

Ольга Матвіївна м'яко, перебираючи пальцями, розчісувала довге волосся доньки. У цих простих материнських дотиках було стільки щирого спокою, що Світланка, яка сиділа поруч із ними, стала подрімувати.

Коли серпневі сутінки почали фарбувати сад за межами шатра в глибокі сині тони, а душна літня спека змінилася довгоочікуваною прохолодою, Діана тихо зітхнула, зручніше влаштовуючи голову на колінах у матері.

— Дякую, мамо, — прошепотіла вона, засинаючи. — Мені це було дуже потрібно. Ти рідко заїжджаєш. Я була рада побути з тобою.

Ольга Матвіївна продовжувала мірно гладити її по голові, дивлячись на те сонце, що тоне у вечірній серпанці серпневого дня і ще нещодавно палило сад. Вона бачила, що її дівчинка змінилася, перейшла у свій власний, складний світ, але зараз, у цій тиші, це не мало значення. Тут і зараз вони були просто матір'ю і донькою, що знайшли свою загальну зону спокою.

А коли вечір непомітно опустився на маєток, Ольга Матвіївна, нагодувавши всіх до відвалу, нарешті поїхала, пообіцявши заїхати знову з новою порцією запіканки. Світланка, втомлена роллю штурмана, заснула прямо на горі подушок у кутку шатра, і Дмитро накрив її м'яким пледом.

Діана поринула у свої думки, вторячи задумливому і розслабленому чоловікові. Вона напівлежала на кушетці, слухаючи цвіркунів та далекий шелест сосен. Дмитро не став запалювати лампи. Натомість він розвів невеличке вогнище в чаші перед входом у шатер. Ароматний дим ялівцю змішався із запахом лаванди, створюючи навколо них щільний купол спокою.