Розділ 6. Частина 4. Обов'язок.

Вечір у маєтку Сапеги завжди був тихим, але сьогодні ця тиша здавалася натягнутою, як струна. Діана увійшла до кабінету чоловіка без стуку. Дмитро сидів за столом, оточений синім світінням моніторів; він щойно закінчив дзвінок щодо фонду і виглядав втомленим, але, як завжди, зібраним. Він підняв очі на дружину, і в його погляді промайнула тінь інтересу. Він уже знав про шоу на поминках — Вадим доповідав усе до найменших деталей.

— Твої родичі вміють вибирати друзів, Діано, — вимовив Дмитро, відкидаючись на спинку крісла. — Вадим сказав, якийсь хлопець із бази ледь не змусив його їсти кутю під жарти про мій ядерний валізник.

Діана підійшла ближче, зупинившись у колі світла від настільної лампи.

— Його звуть Артем, — спокійно сказала вона. — І він — не просто випадковий хлопець із будівельної бази, Дімо.

Сапега звузив очі. Він надто добре знав цей тон дружини. Коли вона називала його Дімою, це означало або вищий ступінь довіри, або початок великої гри.

— Він — той самий обранець, якого я відчувала в маєтку ще до від'їзду, — продовжувала Діана. — На його обличчі руна.

Дмитро повільно випростався. Його прагматичний розум миттєво переключився з режиму чоловіка в режим стратега.

— Ти хочеш сказати, що вже знайшла ідеального донора, так швидко? — голос Сапеги знизився до шепоту. — Той самий чистий біоматеріал, який нам потрібен для завершення твого боргу?

— Саме так. Але є проблема, — Діана підійшла до вікна, дивлячись на темний сад. — Його не можна просто схопити й затягти до лабораторії. Його природа срезонує на агресію, і матеріал буде зіпсований. Обранці небес не віддають свою іскру під тиском, вони мають самі захотіти її віддати. Мені потрібно, щоб ти зустрівся з ним. Я вже запросила його, разом із Костею та Анею. Тобі потрібно продумати план із вилучення. Але це має виглядати... природно. Ми маємо отримати доступ до його насіння так, щоб він не відчув загрози. І бажано нічого не пам'ятав.

— Ти хочеш, щоб я познайомився з ним? — Дмитра перекосило від огиди та ревнощів. — І ти хочеш, щоб я просто стояв осторонь і дивився, як цей сонячний хлопчик розгулює по моєму дому? — Дмитро різко піднявся, і крісло жалібно скрипнуло. — Я розумію цінність його ДНК. Але ти просиш мене сидіти за одним столом із людиною, яка... яка, за твоїми ж словами, випромінює світло, здатне пробити твою броню. Ти хочеш, щоб я... правитель цієї країни, дивився в очі людині, яка...

— Яка дасть фізичну оболонку твоїй другій дитині? Так, — Діана підійшла до нього впритул, змушуючи його дивитися на себе. — Ти маєш знати його в обличчя. Ти маєш відчути його енергію, щоб твій план із вилучення пройшов для нього непомітно. І не тільки для нього. Ніхто не має знати про те, що я народжу від іншого. Ти обіцяв бути цій дитині таким самим батьком, як Світланці. Почни виконувати обіцянку зараз — захисти це таїнство і мене своєю присутністю. Продумай, як це зробити, не зруйнувавши нашу ідилію.

Дмитро встав, підійшов до неї та торкнувся її плеча. Він відчував упевненість, що виходила від неї, тісно сплетену з тривогою та небажаним смиренням.

Дмитро усміхнувся, і в цій усмішці було більше болю, ніж іронії.

— Добре. Як скажеш, — кивнув Дмитро, погоджуючись, але його голос видавав небажання погоджуватися з її планом. — Подивитися, що в нас вийде.

— Ти маєш побачити його, Дімо, — твердо повторила Діана чоловікові, ніби закріплюючи в його мозку нав'язану йому її ідею. — Він каменяр на будівельній базі, людина, яка звикла працювати зі звичайними людьми та первісною матерією. Він не знає, хто він, і не знає, хто ми. Для нього це просто обід у багатих друзів.

Приїзд родичів на старій, деребжчастій «Ниві» до парадного входу особняка Сапеги виглядав як виклик самій гравітації. Костя, виходячи з машини, перелякано поправляв комір єдиного пристойного піджака, а його дружина Аня вчепилася в сумочку так, ніби очікувала нападу невидимих снайперів. Але Артем… Артем вибрався з салону з таким виглядом, ніби приїхав оцінювати нерухомість перед купівлею. Він сплюнув на ідеально викладену плитку (чисто за звичкою, не зі злості), окинув поглядом футуристичний фасад і голосно, на весь двір, видав:

— Ну й наворотили! Костян, глянь, тут же один лише мармур коштує як бюджет нашого району за п'ять років. А толку? Холодно ж, як у морзі.

Дмитро, всупереч очікуванням, вирішив перетворити цей візит на пишний прийом. Він розпорядився накрити стіл у великій їдальні, де под кришталевими люстрами золото приборів буквально засліплювало. Сапега грав роль гостинного господаря з лякаючою майстерністю, хоча Діана відчувала, як усередині нього все клокоче від ревнощів і огиди.

Перші дві години пройшли під знаком веселої хаоси. Артем не просто не затикався — він поводився так, ніби саме він тут головний.

— Костян, ти глянь на ці стелі! — хохотав Артем, безпардонно відсуваючи вбік тарілку з фуа-гра й розливаючи по глибоких мисках наваристу юшку, яку він змусив кухарів зварити зі своєї риби. — Тут же луна до завтрашнього ранку гулятиме. Якщо вночі в туалет підеш — увесь дім дізнається! Діано, у тебе чоловік що, глухий, раз йому такі акустичні зали подавай? Чи він любить слухати, як слуги в підвалі шепочуться?

Дмитро підтримував атмосферу з крижаною витонченістю. Він багато жартував, охоче підливав гостям крижану горілку й навіть пригубив ту каламутну домашню настойку, яку Артем привіз як алаверди в пластиковій пляшці.