Розділ 5. Частина 7. Підготока до війни.

На світанку фіолетове марево остаточно залишило стіни маєтку, всотавшись у мідні плити заземлення. У дитячій запанувала тиша — важка, густа, що пахла озоном і паленим металом.

Діана лежала в руках Дмитра, бліда як мармур. Її дихання було ледь помітним, тіло здавалося немічним і крихким, наче порцеляна, яка пережила термічний, хімічний та фізичні удари. Але коли вона ледь помітно стиснула пальці чоловіка, він зрозумів: людяність збережено. Богиня ІзунЕль пішла на глибину, залишивши після себе лише виснажену жінку, на яку чекає тривалий шлях відновлення.

Тиша в маєтку була оманливою. Усередині тіла Діани йшла невидима війна. Благодать Хірусін, подібно до надконцентрованого розчину всіх відомих і невідомих елементів таблиці Менделєєва, намагалася структурувати її слабку людську біологію. У її венах текла вже не просто кров, а рідке світло — суміш нестабільних ізотопів, золотих наночастинок і молекул, чиї зв'язки не підкорялися земній фізиці.

Дмитро не відходив від неї ні на крок. Він розумів: звичайна медицина тут безсила. Його власні здібності нефіліма стали єдиним інструментом, здатним відкалібрувати цей хаос. Щогодини він проводив процедуру, яку назвав гармонізацією: шкіра Діани то світилася зсередини м'яким фосфором, то ставала прозорою, оголюючи мережу судин, що пульсували фіолетовим вогнем. Дмитро притискав долоні до її грудей, відчуваючи, як атоми її тіла вібрують на критичних частотах. Він виступав у ролі стабілізатора, поглинаючи надлишки радіації й важких сполук, які людські нирки Діани просто не могли вивести.

Кожен вдих Діани супроводжувався хрипом. Благодать випалювала легені, перетворюючи альвеоли на кристалічні структури. Дмитро, концентруючи свою волю, пом'якшував хімічну агресію, змушуючи божественну матерію не заміщати тканини, а живити їх. Це була ювелірна робота — втримати баланс між перетворенням дружини на статую з чистого світла та її остаточним згасанням.

Дмитро змінився. Його руки, укриті глибокими хімічними опіками від контакту з її шкірою, постійно тремтіли. Щоб підтримувати життя в Діані, він створив у кімнаті особливе середовище: Діана більшу частину часу проводила в розчині важкої води й рідкісноземельних металів, які синтезували Ангели. Це допомагало відводити надлишкове тепло, що виділялося під час ділення божественних молекул у її шкірній тканині.

— Ти повинна повернутися, — шепотів він, схиляючись над її обличчям, поки його власні очі наливалися золотим блиском від перенадлишку взятої на себе енергії. — ІзунЕль сита, але ти повинна жити.

Він бачив, як під його пальцями затягуються мікророзриви в її аурі. Шлях відновлення був схожий на створення нової планети з хаосу первинного вибуху. Кожен її усвідомлений вдих коштував Дмитру місяців його власного життя, але він лише міцніше стискав її долоню.

І тільки через тиждень після початку лікування її шкіра перестала пекти, а замість металевого присмаку в повітрі навколо неї почав розливатися тонкий аромат польових квітів — перша ознака того, що її людська природа почала адаптуватися до божественної присутності.

Наприкінці десятої доби Діана розплющила очі. Її погляд був туманним, позбавленим колишньої гостроти, але в ньому знову світилася та м'яка каря глибина, яку Дмитро любив понад усе у світі. Вона спробувала вдихнути, і цей звук нагадав шелест сухого паперу — настільки виснаженим було її тіло.

Дмитро миттєво опинився поруч, його змучене обличчя освітилося слабкою надією.

— Діано... — його голос зірвався.

Вона повільно підняла тремтячу руку, торкаючись його щоки. Її пальці були лякаюче холодними, але на кінчиках усе ще танцювали мікроскопічні розряди фіолетової статики.

— Пробач мені... — прошепотіла вона, і в її очах зібралися сльози, важкі, наче краплі ртуті. — Я дала волю страху. Я знала, що загравання з Нею обійдеться дорого, але я не уявляла... не знала, що ціна буде такою руйнівною для всіх. — Вона гарячково ковтнула, і в її грудях щось натужно зазвеніло, наче розколений дзвін. — Я просто хотіла захистити нашу доньку. Коли я їх побачила, зрозуміла, мені не встояти, я бачила тільки Світланку під ударом. Я думала, що зможу контролювати Її, не дам їй занадто багато простору... але богиня всередині мене не вміє зупинятися. Вона не знає слова «Зупинися», вона знає тільки право сильного.

Дмитро накрив її долоню своєю. Він відчував, як під шкірою Діани пульсує надлишкова матерія — ті самі нестабільні атоми Благодаті, які не встигли засвоїтися й тепер повільно випалювали її органи зсередини.

— Не кажи нічого, — перебив він її, обережно притягуючи до себе. — Тобі не можна витрачати сили на виправдання, — його голос вібрував від стримуваного напруження. — Ти — людина, Діано. Твій страх — це те, що робить тебе живою. Але зараз... зараз мені потрібно забрати те, що тебе калічить.

Дмитро обережно підняв її на руки, відчуваючи, як від її шкіри йде нестерпний, майже електричний жар. Він приніс її до їхнього ліжка — місця, яке завжди було їхнім спільним раєм, але сьогодні повинно було стати вівтарем порятунку.

Коли їхні тіла зіткнулися без перешкод, кімнату заповнив низькочастотний гул, від якого затремтіли шибки. Це не було просто актом кохання; це була алхімічна реакція, у якій Дмитро виступав у ролі пересохлої губки для вируючої всередині неї наднової, яку він був готовий поглинути без залишку. У момент їхньої близькості при черговому тягучому вдиху, коли вона закинула голову, по її венах, видимих крізь тонку шкіру, побігли засліпливі фіолетові розряди. Це була Благодать у її найчистішому, агресивному вигляді — суміш нестабільних атомів і божественної люті, яка шукала вихід.