Розділ 5. Частина 4. Перші зіткнення.

Дмитро подивився на горизонт, де чорні стовпи диму отруювали липневе небо.

— Ми не просто захищатимемося, — прошепотів він, і його невидимі крила на мить проявилися в повітрі сірими тінями. — Ми спалимо їхні шпилі до того, як вони встигнуть доказати своє Слово. — Дмитро стояв на краю гелікоптерного майданчика, дивлячись у бік півдня. Слова старого про чорні шпилі непокоїли його дужче за липневе сонце. Він розумів: якщо ці антени транслюють сигнал Пекла, то звичайна оборона — лише питання часу. Рано чи пізно Шепіт знайде лазівку, або кількість ляльок на кордоні стане критичною. — Підготувати ланку з моїх хлопців, — скомандував Дмитро, не обертаючись до офіцера. — Три штурмові групи нефілімів, думаю, вистачить. Повний бойовий виряд, пригнічувачі волі та посилені кварцові обереги, які передала Діана.

— Пане Сапего, ви особисто очолите операцію? — у голосі командира пролунала тривога. — Це територія Громова. Офіційно це внутрішньодержавний інцидент, міжусобиця. Причому із втручанням сусідньої держави. Попахує міждержавним конфліктом.

— Офіційно там миротворча місія, — Дмитро обернувся, і його погляд був подібний до леза. — Але якщо там зводять вівтарі для адорації, закони людей перестають діяти. Я не збираюся чекати, поки вони добудують свою мережу. Ми завдамо точкового удару по найближчому вузлу в прикордонному порту.

Поки спецзагін готувався до вильоту, Дмитро зайшов у намет оперативного штабу. На величезному голографічному екрані пульсувала карта захоплених територій Громова.

— Оці перешкоди? — технік-нефілім указав на сірі зони, де сигнал із супутників просто зникав. — Шпилі створюють мертві поля. У центрі цього сектора, просто на набережній, вони встановили найпотужнішу вежу. Вона працює як ретранслятор для всього узбережжя.

Дмитро торкнувся рукою голограми порту.

— Ми зайдемо з боку затоки. Низька висота, режим радіомовчання. Наше завдання — не вступати в затяжний бій із «миротворцями». Нам потрібно доправити наш кристал до підніжжя шпиля.

Він дістав кейс, у якому лежав особливий кристал — найбільший, який Діана заряджала останнім. Це була «бомба Рівноваги», здатна випалити будь-який пекельний сигнал у радіусі кілометра.

Через сорок хвилин три чорні гелікоптери, практично невидимі на тлі грозового неба, ковзали над самою водою затоки. Дмитро сидів біля відчиненого люка, стискаючи в руці кристал Діани.

Коли вони досягли порту, перед ними постала моторошна картина. Місто не було зруйноване бомбами — воно було зруйноване божевіллям. На набережній, під тим самим чорним шпилем, сотні людей стояли непорушно, задерши голови вгору. Вони не рухалися, не говорили — вони просто всотували гул, що йшов від зловісної конструкції.

— Бачу ціль, — пролунав голос пілота в навушниках. — На шпилі встановлено випромінювачі. Захисний периметр… зачекайте… це не солдати.

Дмитро придивився. Навколо шпиля стояли миротворці, але їхні рухи були синхронними, механічними. Коли гелікоптери з'явилися над причалом, сотні голів ляльок на площі одночасно повернулися в бік неба. Це виглядало як рух єдиного, багатоокого організму.

— Висадка! — скомандував Дмитро, першим стрибаючи з люка з висоти десяти метрів.

Його невидимі крила розкрилися сірою тінню, пом'якшуючи падіння. Він приземлився в центрі площі, і в ту ж секунду кварцовий амулет на його грудях спалахнув застережливим сріблом. Повітря навколо шпиля було настільки щільним від пекельних еманацій, що дихати було боляче.

— До шпиля! — крикнув він своїм бійцям. — Не дайте їм наблизитися!

Ляльки у формі миротворців кинулися в атаку. У їхніх очах не було страху чи люті — тільки порожнеча та наказ господаря. Нефіліми спецзагону працювали чітко, використовуючи силові розряди, щоб збивати нападників із ніг, намагаючись не вбивати тих, хто ще міг бути людиною.

Дмитро пробивався до основи шпиля. Чорний метал конструкції пульсував, видаючи низький стогін, що зводив із розуму. Він відчував, як Пекло намагається пробитися крізь його щити, шепочучи про безглуздість його боротьби.

— Заткнися, — проричав Дмитро, скидаючи руку з кристалом Діани.

Він із силою вогнав заряджену сферу в панель керування біля основи вежі.

Сталася мить абсолютної, дзвінкої тиші. А потім засліпливий спалах сріблястого світла розірвав сутінки порту. Кристал Діани увійшов у резонанс із чорним металом, і шпиль почав руйнуватися зсередини. Його поверхнею побігли тріщини, з яких виривалося чисте світло Благодаті, спалюючи пекельне начиння ретранслятора.

Люди на площі почали падати, наче їм підрізали нитки. Гул припинився.

Дмитро стояв серед уламків, важко дихаючи. Він бачив, як ляльки завмирають, втрачаючи свою моторошну синхронність. Але на горизонті, з боку сусідньої держави, уже піднімалися в повітря десятки вогнів — офіційна армія сусіда йшла захищати свої «миротворчі» об'єкти.

— Відходимо! — скомандував Дмитро. — Ми засліпили їх у цьому секторі. Але це тільки одна антена із сотень.

Він застрибнув у гелікоптер, що завис поруч, дивлячись, як повержений шпиль догоряє на тлі порту. Першу рану Пеклу було завдано, але тепер це була відкрита війна.

До заходу сонця, коли небо над кордоном забарвилося в тривожний криваво-рудий колір, з боку земель Громова здалася величезна колона. Це була ідеальна пастка Пекла. Попереду, під дулами автоматів, ішли сотні заручників — людей похилого віку, жінок і дітей. Їх використовували як живий щит, прикриваючи просування штурмових груп.