Розділ 5. Частина 3. Кристали для захисту.

Коли двері за посланцем зачинилися, до кабінету безшумно зайшла Діана. Вона стояла в дверях, бліда, але рішуча. Вона чула все.

— Ти справді думаєш, що фільтрація спрацює, Дімо? — тихо запитала вона. — Пекло не посилає в натовпі демонів із рогами. Вони посилають ідеї. Думки. Як ти відфільтруєш думку?

Дмитро підійшов до неї й обережно взяв її обличчя у свої долоні. Його пальці все ще були холодними після розмови.

— Я не зможу. Але ти — зможеш. Твоя Благодать у детекторах на КПП працюватиме як лакмусовий папірець. Людина може брехати словами, але вона не може приховати гниль у своїй суті від твоєї благодаті.

Діана заплющила очі, прихилившись чолом до його грудей.

— Значить, ти знову хочеш, щоб я вирішувала, кому жити, а кому — ні? Знову, Дімо? Після того, як ти сам попросив мене піти в тінь?

— Ні. Просто створи своєю благодаттю річ, яка зможе визначати, хто чистий, а хто заражений. Помістимо її, наприклад, у кварцові кулі, через які ти колись пропускала благодать для накопичення сили. Тільки тоді ти пропускала через них свою благодать, заряджаючи кулю удачею для мене, а тепер пропустиш її для того, щоб ці кулі перетворилися на розпізнавальні детектори й відрізняли нормальних людей від засланих козачків. Та куля лопнула, тому що ти тоді погано опанувала свої здібності, тепер усе буде інакше, вони запрацюють. Вони реагуватимуть на заразу. Тобі не потрібно нічого вирішувати й тим більше виходити з тіні. Ти рятуватимеш тих, кого ще можна врятувати. Решту зробить миротворча армія сусіда. Вони вже розпочали Жнива. Наше завдання — не дати їм зібрати весь урожай. Потрібно зайнятися цим якнайшвидше. Уже завтра відкриються перші ворота. Кристали потрібно доправити туди вчасно. Я вже зробив замовлення, скоро привезуть.

У Тронній вежі, через канал зв'язку, зібралася Рада Старійшин нефілімів. Їхні голограми мерехтіли в повітрі, і на їхніх обличчях застиг незвичний страх.

— Сапего, ти не можеш просто спостерігати! — гримів голос одного зі старійшин, який курував енергетику. — Ми відчуваємо еманації з південного сходу. Це не людський бунт. Там тхне сіркою й старим згарищем Пекла. Вони проривають тонкі структури реальності! Якщо південь упаде, їхні легіони отримають плацдарм прямо у нас під боком!

— Ви пропонуєте мені вдарити по мирних містах, щоб випалити заразу? — Дмитро обвів поглядом проекції. — Це саме те, чого чекає Пекло. Як тільки ми проллємо кров невинних, ми станемо такими ж, як вони. Ми втратимо право на це небо.

— Але що робити? — прошепотів найстаріший нефілім. — Зараза поширюється через соціальні мережі, через гасла, через ненависть. Це інформаційна чума.

Дмитро на мить замовк, згадуючи вчорашній «подвиг» Діани в університетській мережі.

— У нас є зброя, про яку Пекло забуло, — тихо сказав він. — Вони думають, що ми воюватимемо мечами й силою. Але ми вдаримо там, де вони на нас не чекають.

До полудня до чорного входу маєтку під'їхала крита вантажівка з особистого автопарку Сапеги. Під наглядом охорони до будинку почали заносити важкі дерев'яні ящики, оббиті м'якою повстю. Усередині, у спеціальних ложементах, спочивали десятки ідеально відполірованих куль із найчистішого гірського кварцу. Дмитро особисто розкрив перший ящик, витягаючи прозору сферу розміром із великий грейпфрут. Кварц холодно блиснув у променях липневого сонця.

— Твої інструменти прибули, — він подивився на дружину, яка вже приготувала робочий стіл у центрі оранжереї.

Діана підійшла до ряду виставлених сфер. Вона знала фізику цього процесу: кварц ідеально утримує високочастотні коливання. Їй потрібно було створити не просто фільтр, а зліпок, макет чистої людської душі й протиставити його тій гнилі, що розносило Пекло. Вона поклала долоні на дві перші сфери. Дмитро відійшов на крок, даючи їй простір. В оранжереї миттєво стало тихіше — навіть птахи в саду за вікном замовкли, відчувши прокинуту ІзунЕль.

— Спробую накачати не просто силою, — тихо промовила вона, заплющуючи очі. — А налаштувати їх на базові почуття життя. Радість, співчуття, навіть звичайний людський страх, чесність — це чисті частоти.

Сяйво, що виходило від рук Діани, не було засліпливим. Воно було м'яким, сріблясто-білим, як місячне світло. Благодать втікала в кварц, змушуючи кристалічну ґратку вібрувати. Сфери почали видавати ледь помітний гул, схожий на спів далекого церковного хору.

— Ну, як на мене, непогано, — прошепотіла Діана. Усередині куль почали формуватися невидимі око завихрення. — Я задала алгоритм: якщо до кристала підійде людина, чиє серце чисте або просто налякане, шар залишиться прозорим, пропускаючи її крізь ворота. Але якщо в полі дії опиниться той, чия свідомість переписана «інструкторами» Пекла, чия душа замінена на вірус люті — кварц повинен зреагувати миттєво. Він спалахне багряним, — пояснила вона чоловікові, не розриваючи контакту. — Це буде резонанс. Їхня внутрішня Темрява сама змусить кристал кричати про їхню присутність. Їм не допоможе жодне маскування.

Дмитро спостерігав, як одна сфера за іншою наповнюється цим внутрішнім світлом. Десятки куль, вибудовані в ряди, тепер виглядали як очі божества, що чекають свого часу на кордоні. Діана працювала зосереджено, її обличчя стало майже мармуровим від напруги, але рухи залишалися точними.

— Устигнеш зарядити все до вечора? Їх потрібно буде ще яксь доправити до кордонів, — запитав він, дивлячись на її блідість. Кожна сфера забирала частинку її концентрації.