Розділ 4. Частина 5. Вибір Діани.

Ледь він переступив поріг, як у холі загорілося світло. Напроти, схрестивши руки на грудях, стояв Еммануїл. Його обличчя було блідим, як мармур, а очі горіли холодною, безжалісною люттю. Навколо нього повітря ледь помітно вібрувало, провіщаючи бурю.

— І як це розуміти? — його голос був негучним, але від нього по підлозі пройшла дрижаки. Він вказав на її обмякле тіло. — Що сталося з моїм бар'єром? Я відчув, як сама тканина часу порвалася. Відчув, як ІзунЕль учепилася в неї зубами й утримала весь світ. — Він перевів погляд на непритомне тіло. — І якою ціною, сестро, навіщо ти коїш такі безумства? Подивися на себе!

Дмитро напружився, розуміючи, що зараз буде дуже неприємна розмова.

— Не починай, — пролунав незадоволений голос у просторі. — Дивись, як розбурчався. Ми запобігли теракту. Вони збиралися принести заручників у жертву. Я врятувала їх.

— Я бачив, — Еммануїл зробив крок уперед, його погляд був прикутий до блідої, сплячої Діани. — Бачив, як ти знехтувала всім, окрім своєї люті. І я відчув, як ти натягнула повідець часу до межі. Ти розумієш, що це означає? Ти втручаєшся в саму основу світобудови!

— І ти, — він перевів погляд на чоловіка. — Ти дозволив їй це зробити? Ти не міг її зупинити? Чи не хотів?

— А що, по-Твоєму, я мав зробити? От поясни мені, дурню недалекому, з висоти свого становища. Діані складно контролювати свою моць, вона була готова знищити все на емоціях, — спокійно відповів Дмитро. — ІзунЕль прийняла єдине рішення, яке дозволяло врятувати людей і запобігти падінню бар'єра.

— Якою ціною?! — Еммануїл вказав на Діану. — Ти бачиш її? Вона виснажена! Її тіло майже спорожніло! Вона віддала свої сили, щоб ІзунЕль могла гратися з часом. Ти думаєш, це минеться безслідно? Чим частіше вона так втручатиметься, тим швидше вона втратить себе. Її людська душа вигорить, і твоя дружина стане ІзунЕль, а не Діаною! А потім їй буде начхати на ваші людські закони, на ваші життя й на бар'єр!

Він підійшов до них упритул, його гнів був майже фізично відчутним, тиснучи своєю міццю.

— Я створив цей бар'єр, щоб захистити Тіло сестри доти, доки її Дух не стане єдиним із Душею, а не для того, щоб вона його розривала. Її сила — це зброя, а не іграшка, якою можна зупиняти час. Я забороняю тобі втручатися в час ІзунЕль! Ти чуєш мене?! — Еммануїл перевів погляд на сестру й одразу повернувся до Дмитра, уже повторюючи заборону особисто для нього. — Я забороняю їй використовувати таку руйнівну моць! Якщо це ще повториться, я Сам її повторно запечатаю! Разом із розумом Діани! Раз і назавжди! Я заплющую очі на ваші дрібні витівки. Те, що я досі не настукав вам по головах за ваші пустощі, не означає, що я нічого не бачу. Їй не слід було займатися такими речами. Цей фонд та інша каламуть!… Вона мала залишатися в тіні, жити тихо й спокійно ростити дітей. А ти! — Еммануїл жорстоко тицьнув пальцем у Дмитра. — Ти все зруйнував. Через тебе на неї тепер увесь бруд злітається, як мухи на мед. — Еммануїл знову перевів погляд на бліде обличчя Діани, поки Дмитро обережно перекладав її на софу у вітальні. Повітря в кімнаті все ще вібрувало від праведного гніву Брата, але тепер у ньому виразно читалася гіркота. Еммануїл заговорив тихіше, але його голос усе ще нагадував рокіт далекого шторму. — Кожного разу, коли вона дозволяє ІзунЕль так глибоко входити в цю реальність, вона стоншує грань між людським і божественним. Ти бачиш анемію й слабкість, а я бачу, як її душа стає слабкою й вразливою.

Дмитро випростався, не відходячи від софи ні на крок. Його погляд, зазвичай спокійний, зараз був виклично жорстким.

— Дуже цікава лекція. Але я так і не почув, що ж мені слід було робити? — резко запитав він. — Залишити тих людей на ростерзання? Дозволити їм пробити пролом у твоєму ідеальному бар'єрі? Діана робить те, що мусить, Еммануїле. Поки ти тримаєш купол над областю, вона стоїть у самому бруді, захищаючи тих, хто всередині. Вона не грається, вона бореться.

— Вона бореться ціною свого існування! — Еммануїл підійшов упритул, його очі спалахнули небесним світлом. — Зупиняти час... це прерогатива Творця, а не змученого тіла молодої жінки. Якщо вона продовжить, її серце просто не витримає наступного стрибка. Ти кохаєш її, нефіліме? Тоді чому ти заохочуєш її самогубство?

Дмитро на мить замовк, його щелепа щільно стиснулася.

— Тому що я єдиний, хто не намагається її зачинити. Ти хочеш її заховати, Пекло хоче її використати. А я просто намагаюся допомогти їй вижити в тому світі, який ви всі навколо неї створили. І якщо ціна її виживання — ІзунЕль, значит, я буду поруч, навіть якщо вона перетвориться на чисте полум'я.

— Ти ведеш її в прірву, — Еммануїл похитав головою, і в його голосі пролунав холодний вирок. — Якщо вона знову порушить закони часу, я виконаю свою погрозу. Я не дозволю ІзунЕль поглинути її остаточно. Навіть якщо для цього мені доведеться забрати її в тебе.

Діана розплющила очі. Звуки голосів доносилися до неї ніби крізь шар вати. Тіло здавалося чужим, налитим свинцем, а у венах замість крові ніби текла холодна вода. Кожен рух коштував неймовірних зусиль.

— «Я не дозволю ІзунЕль поглинути її... забрати її в тебе...» — слова брата встромилися в свідомість гостріше за будь-який клинок.

Вона спробувала піднятися, але голова одразу запаморочилася. Перед очима попливли чорні плями. Вона знову почувалася порожньою оболонкою. ІзунЕль усередині була сита й лінива, вона дрімала, перетравлюючи поглинуту темряву, але ціна цієї ситості була написана на обличчі Діани — запалі щоки, синці під очима й лякаюча худорба.