Розділ 4. Частина 4. Вільна воля.

На екрані був Олег. Він виглядав абсолютно по-людськи — жодних чорних очей чи кігтів, але його голос був просякнутий тим самим отруйним підступом, який демони вміють вливати у вуха молодим та амбітним.

— «...нам обіцяли майбутнє, але нам дають тільки старі підручники», — казав Олег, ходячи по аудиторії перед десятком студентів. — «Фонд "Срібне світло" та його господиня Діана приховують від нас істинні можливості. Учора в БЦ "Вершина" стався вибух, тому що вони бояться прогресу. Але в нас є інший шлях. Голова "Вершини" — мій друг, він показав мені програму... ми самі можемо стати богами свого світу».

Діана дивилася, як студенти — її однокурсники — заворожено слухають цю брехню.

— От дідько, — тихо промовила вона. — Вони не вселяються в них. Вони їх вербують. Пекло не пробиває бар'єр силою, воно будує свою армію з тих, хто живе всередині нього. Вони створюють культ.

— Ідеологічний шлюз, — Дмитро з розумінням підібгав губи. — Якщо тисяча людей у центрі міста добровільно визнає владу Пекла й здійснить якийсь колективний акт... це створить діру в бар'єрі не через магію, а через те, що люди самі оберуть інший бік. Колективна вільна воля — це єдине, що Еммануїл не може контролювати.

— Олег збирає їх в актовій залі через годину, — Діана вимкнула телефон. — Він обіцяє їм пробудження. Насправді він хоче, щоб вони присягнули на вірність структурі, яку він називає Новим Порядком. Якщо вони це зроблять, бар'єр над коледжем стане марним — він захищає людей від демонів, але він не захищає людей від їхнього власного вибору.

— Попахує плагіатом, — Дмитро резко розвернув машину. — Вони використовують твою ж стратегію — вплив через фонд та освіту, тільки зі знаком мінус. Хоча врешті-решт вони все одно належатимуть тобі в пеклі.

— Значить, ми їдемо туди не як карателі, — очі Діани на мить спалахнули злістю. — Ми їдемо туди як справжні наставники. Якщо Олег хоче пробудження, я влаштую їм таку лекцію про наслідки, яку вони не забудуть до кінця життя. Зараз для мене куди більше значення має те, кому вони належатимуть у цьому земному житті, ніж після смерті.

Дмитро натиснув на газ.

— Збираєшся підключити Хірусін? У самої ж ораторські здібності так собі.

— ІзунЕль незадоволена, тож так, вона готова, — Діана подивилася у вікно на вулиці, що проносилися повз. — Але спочатку говоритиму я. Час нагадати цим дітям, що загравання з безоднею завжди закінчується тим, що безодня починає обідати тобою.

Машина Дмитра затормозила біля головних воріт коледжу. Зазвичай тут було шумно й людно, але сьогодні панувала дивна, гнітюча тиша. Студенти не стояли групами на ґанку, не сміялися. Усі вони, наче за невидимим сигналом, стікалися до дверей актової зали.

— Ну й обличчя, — негучно сказав Дмитро, виходячи з машини. — Це не одержимість. Це транс. Олег використовує не магію, а психологію. — Чоловік розчаровано похитав головою. — А ще кажуть, що нинішня молодь більш стійка психічно й менш піддатлива до впливу маніпуляцій.

Діана вийшла слідом. Вона відчувала, як усередині неї ІзунЕль нетерпляче піднімає голову, намагаючись випростатися на повний зріст, відчуваючи близькість ворога. Але Діана розуміла: зараз не можна просто вдарити полум'ям. Ці діти — громадяни міста, що перебуває під захистом її брата. Якщо вона проллє їхню кров, вона сама стане тим, ким її намагався виставити Марк.

— Я піду всередину, — Діана поправила комір пальто.

— І що далі? — Дмитро з тривогою подивився на неї. — Що ти робитимеш? Їх там сотні. І вони зараз вірять, що ти — їхній головний ворог, гальмо їхнього розвитку.

— Спробую переконати їх у протилежному. Ну, а якщо не вийде, підключу ту, яку вони точно послухають. — Діана подивилася на нього, невесело усміхнувшись. — Настав час їм згадати, що це означає вести за собою натовп. Хоча… — Дівчина почухала потилицю. — Чесно зізнатися, я ніколи цього не робила. Так уже сталося, що натовп сам за мною ходив.

Усередині зали було душно. Вікна були щільно зашторені, а на сцені, у світлі одного-єдиного прожектора, стояв Олег. Він більше не був тим зляканим хлопцем, якого Діана притисла за допомогою Дмитра. Він виглядав упевненим, майже величним.

— ...вам навіюють, що потрібно просто старатися, — його голос, посилений прихованими ретрансляторами, звучав довірливо, майже інтимно. — Отримати диплом, знайти роботу у фонді "Срібне світло", бути вдячними Діані Миколаївні за її щедрість. Але давайте чесно: хіба вам не набридло стояти в черзі за майбутнім, яке вам видають по краплі? — Олег зробив паузу, обводячи поглядом заворожених однолітків. — Мені показали код. Справжній код цього світу. Ми — не просто студенти, ми — бета-тестери нової реальності. Фонд "Срібне світло" тримає нас у пісочниці, приховуючи, що можливості людського мозку безмежні, якщо прибрати моральні запобіжники. Сьогодні ми перестанемо бути підопічними. Ми станемо адміністраторами цього міста. Ми — нове покоління, яке не просить дозволу, а просто бере права доступу!

Студенти в залі почали ритмічно аплодувати. У цьому звуці не було радості — тільки механічна, лякаюча одностайність.

Діана увійшла до зали із заднього входу. Вона не ховалася. Її кроки, чіткі й дзвінкі, розрізали гул натовпу.

— Лекцію закінчено, Олегу, — її голос не був гучним, але він миттєво перекрив усе інше, змусивши студентів обернутися.