Розділ 3. Частина 1. Приховані мотиви.

Квітень у маєтку став часом «тихої магії» та ювелірного налаштування. Дмитро розумів: Діані потрібен безпечний простір, де помилка не стане фатальною. За його наказом до східного крила прибудували оранжерею з клімат-контролем, зібравши там унікальну колекцію: від примхливих чайних троянд до важких хижих ліан Амазонки. І оранжерея стала для Діани полігоном, куди вона заходила щовечора — саме в цей час вона відчувала себе на піку своїх фізичних, духовних та інтелектуальних сил. Вона не просто «поливала» рослини водою, а практикувала граничну точність: вчилася оживляти звялий листок, спрямовуючи в нього мікроскопічний імпульс і витрачаючи всього 0,01% свого енергетичного рахунку. Діана напомацки шукала ту межу, де творення перетворюється на руйнування, вчачись відчувати різницю між тим, щоб «наповнити життям» і «спалити надлишком».

У ті далекі часи, коли жодна сила не мала над її божественним духом влади, такі речі були для неї природними, буденними й не несли за собою жодних труднощів. Тепер же елементарне зцілення зламаного стебельця чи звялого парастка змушували її не просто напружуватися, контролюючи процес, а й підключати максимальну розумову активність, і це було, мабуть, найскладнішим. При ній залишилася пам'ять про те, «Як?» і «Що?», але самі глибинні знання Всесвіту були заблоковані. Тому фізичну практику незмінно супроводжувала теорія.

Розширені курси біології та ботаніка акуратною стопкою лежали на низькому дерев'яному чайному столику, поруч із вишуканим сервізом. І нехай освіта ніколи не була для неї чимось незбагненним — земні знання всотувалися в неї, як вода в бездонну пересохлу губку, — хоч і на детальне вивчення анатомії та фізіології квітів ішло чимало часу. Іноді їй доводилося годинами шукати специфічну інформацію щодо якоїсь певної рідкісної квітки, щоб зрозуміти її клітинну структуру перш ніж торкнутися її своєю іскрою. Вона мусила заново вивчити світ, який колись вигадала сама, але тепер — через призму людської науки, буква за буквою відновлюючи зв'язок між своїм духом і матерією. Кожен вивчений підручник ставав ще одним містком, що дозволяв її обмеженій Благодаті діяти безпомилково, перетворюючи сліпу міць на усвідомлену майстерність хірурга. Удень її вчителькою ставала Світланка. Діана проводила години з донькою в оточенні зелені, помітивши, що в оранжереї малятко починає заспокоюватися. Психіка дитини була тісно пов'язана з материнською: якщо Діана була спокійна, Світланка теж перебувала в спокої. Тепер мати знала, як миттєво зняти переляк або втихомирити біль у яснах, ледь торкнувшись скроні доньки кінчиками пальців.

Після березневої ночі їхні стосунки з Дмитром остаточно втратили дистанцію «покровитель — підопічна». З'явилася нова, майже відчутна щільність у повітрі. Дмитро більше не приховував своєї пристрасті й перетворив її на форму високого служіння.

— Ти знову витрачаєш себе на цей кактус? — Дмитро зайшов в оранжерею, порушивши тишу. Він підійшов зі спини, не торкаючись, але Діана шкірою відчула його жар.

— Це рідкісний вид. Він мав зацвісти лише через десять років, а я хочу, щоб він зробив це сьогодні, — прошепотіла вона, не обертаючись.

— Ну ти й уперта, — хмикнув Дмитро. — Навіщо квапити рослину?

Дмитро повільно поклав руки на її талію. Це стало їхнім звичним ритуалом. Коли Діана працювала з енергією, її людське тіло перегрівалося, не витримуючи потоків ІзунЕль. У такі моменти він просто притискав її до себе, забираючи зайвий жар у свої нефілімські канали. Діана відчувала, як його сила, густа й щільна, стабілізує її нестабільну Благодать.

— Не просто квапити, — тихо відповіла Діана, накриваючи своїми долонями його руки. — Я хочу переконатися, що мій розум здатний прорахувати біологічний ритм на десятиліття вперед. Я позбавлена всевідання, і тепер мені доводиться заміняти його логікою та знаннями з тих підручників.

Вона прикрила очі, відчуваючи, як через руки Дмитра йде зайва напруга, що заважала зосередитися. Його присутність діяла як ідеальний фільтр: шум у голові затихав, залишаючи лише чітку структуру рослини перед нею.

— Ну, ось, — прошепотіла вона. — Дивись.

У центрі кактуса, серед гострих голок, почався ледь помітно рух. Тканини рослини просочилися її Благодаттю, яку Дмитро допоміг зробити рівною й текучою. Бутон, який мав дозрівати роками, набух і розкрився просто на очах, випускаючи важкі, воскові пелюстки ніжно-лимонного кольору. Повітря наповнилося густим, майже дурманним ароматом.

— Хмм. Класно, нічого не скажеш, — видихнув Дмитро їй у маківку, не розтискаючи обіймів. — Але ціна, Діано? Скільки «відсотків» пішло на цю примху?

— Якщо у відсотках, усього нуль цілих сім сотих, — Діана трохи помітно усміхнулася, відчуваючи приємну втому в скронях. — Я перемогла. Я не просто випалила його ростом, я змусила його повірити, що час прискорився. Інтелект виявився ефективнішим за сліпу силу.

Вона розвернулася в його руках, усе ще перебуваючи в кільці його захисту. У напівтемряві оранжереї її очі мерехтіли, відбиваючи світло квітки, що щойно розпустилася.

— Швидко вчишся, — Дмитро торкнувся чолом її лоба, ділячись своїм спокоєм. — Твій Брат хотів, щоб ти стала «звичайною», але ти стаєш кимось набагато небезпечнішим — Богинею, яка навчилася цінувати кожну краплю своєї могутності.

Однак уроки контролю часом супроводжувалися небезпечними іскрами. Один із вечорів квітня виявився грозовим. Світланка вередувала через перепади атмосферного тиску, і Діана, намагаючись її заспокоїти, випадково «хлюпнула» занадто багато сили. У дитячій із тріском лопнула лампочка, а по стінах побігли блакитні розряди. Дмитро опинився поруч миттєво, перехопивши її руки в момент паніки, що зароджувалася.