Розділ 2. Частина 4. Зцілення любов'ю.

Наступного ранку Діана прокинулася з відчуттям легкої порожнечі всередині — її «енергетичний рахунок» відновлювався повільно, ніби тонкий струмочок води наповнював глибокий колодязь. Однак фізично вона почувалася трохи міцнішою. Присутність Дмитра та вчорашній успіх зі Світланкою дали їй опору.

Але спокій маєтку був порушений позаплановим візитом. Дмитро не хотів приймати справи вдома, але двоє його ключових партнерів, дізнавшись, що він практично «зачинився» за містом, приїхали без запрошення. Це були люди старої формації, жорсткі ділки, від яких за версту віяло жадібністю, важкими парфумами та прихованою агресією.

Діана, закутана у свій незмінний кашемировий кардиган, повільно спускалася сходами, коли внизу, у холі, пролунали їхні голоси. Гучні, безцеремонні, вони вривалися в тишу будинку, як брудні чоботи в храм.

— Дмитре, ну не можна ж так! Місто гуде, контракти горять, а ти тут у сімейну ідилію загрався, — донісся до неї самовпевнений бас одного з них.

Діана зупинилася на прольоті. Вона відчула їхню енергію, це був каламутний, липкий потік — суміш заздрощів до сили Дмитра та зневаги до «слабкостей», якими вони вважали його прив'язаність до неї та дитини. Для них цей будинок був лише активом, а Діана — прикрою перешкодою в справах. Вона відчула, як усередині неї слабо ворухнулася Благодать. Реакція була інстинктивною: захистити територію. Захистити Світланку, яка спала нагорі.

Дмитро стояв унизу, його спина була напружена. Він уже збирався жорстко виставити візитерів, але його погляд метнувся вгору й зустрівся з поглядом Діани. Він побачив, як її праве око почало ледь помітно мерехтіти чистим, білим світлом.

— «Діано, не витрачай сили», — прочитала вона в його очах.

Діана повільно спустилася в хол. Партнери замовкли, змірявши її оцінювальними, липкими поглядами. Один із них, огрядний чоловік із важким обличчям, нахабно усміхнувся:

— А, та сама... причина затворництва. Гарна, нічого не скажеш.

Діана не відповіла. Вона пройшла повз них до невеликого круглого столика, на якому стояла ваза з білими ліліями. Її рухи були плавними, майже тягучими. Зупинившись, вона акуратно поправила одне зі стебел. У цей момент вона сфокусувалася. Діана не збиралася їх лякати — вона вирішила «витіснити» їх із простору. Вона витягла зі свого «гаманця» крихітну порцію Благодаті й направила її не на самих чоловіків, а в молекули повітря між ними й собою. Чоловіки раптом осіклися. Для них світ навколо раптово змінився: голос Дмитра, який щось відповідав, став звучати так, ніби він доносився з-під товщі води — глухо й нерозбірливо. Кольори в холі зблідли, ставши сірими й пласкими, а відстань до вихідних дверей візуально збільшилася в десятки разів. Але найстрашнішим стало відчуття відсутності тяжіння — їм здалося, що вони раптово позбулися ваги й ґрунту під ногами.

Повітря в цій зоні стало «несмачним», позбавленим кисню. Це не був страх перед Діаною, це був тваринний жах перед втратою зв'язку з реальністю. Їхній вестибулярний апарат збожеволів.

— Щось... голова закрутилася, — пробурмотів басовитий, хапаючись за одвірок, який на дотик здався йому ватним. — Тиск, чи що...

Його напарник прискорено задихав, дивлячись на Діану, яка в цьому сірому мареві залишалася єдиною чіткою, засліплююче білою плямою. Вона була занадто реальною, занадто «справжньою» для цього холу, що раптово став примарним. Їм стало нестерпно незатишно — будинок перестав їх приймати, він буквально виштовхував їхні тіла назовні, як чужорідні предмети.

— Нам... час. Обговоримо пізніше, — видавив другий, задкуючи до дверей, які раптово здалися йому єдиним порятунком.

Вони буквально вивалилися на ґанок, жадібно ковтаючи звичайне, «людське» березневе повітря. Як тільки двері за ними зачинилися, Діана похитнулася. Ефект вакууму зник, фарби повернулися в хол, а звуки будинку знову стали чіткими.

Дмитро провів їх поглядом крізь скло й обернувся до неї. Він бачив, як вона важко сперлася об столик, і ваза з ліліями жалібно звякнула.

— Ти витратила ще приблизно п'ять одиниць зі свого запасу, — він поглянув на неї з турботою, відчуваючи, як її пульс частить. — Твоя енергія швидко спустошується, Діано. Ти повинна зрозуміти: захищати будинок буду я. Твоя сила — для творення, а не для боротьби зі сміттям.

— Я просто хотіла перевірити... чи зможу я налякати їх, не розбиваючи вікон, — прошепотіла вона, заплющуючи очі й прихиляючись до його плеча.

— Змогла. Вони бачитимуть кошмари тиждень. Але тепер ти йдеш спати. Безлімітної картки в тебе немає, і сьогодні ти банкрут. Ти виставила їх із реальності раніше, ніж із будинку, — Дмитро усміхнувся, уражений її інтуїтивною винахідливістю. — Ходімо. Ти ледь тримаєшся на ногах. Але визнаю: виставити цих акул бізнесу простим викривленням — це було вишукано.

Він підняв її на руки, відчуваючи, як вона миттєво обм'якла. Вона не розбила вікон, не пролила крові, але вона заявила свої права на цей будинок на такому глибокому рівні, який цим ділкам не примариться навіть у кошмарах.

Вечір у маєтку був тихим, що переривався лише сухим тріском дров у каміні. Діана сиділа в кріслі, укривши ноги пледом. Фізичний стан вирівнювався, але не так швидко, як хотілося. Крововтрата була, але вже ледь відчутна: і нехай наслідки пологів не затягувалися, слабкість і крововтрата не давали тілу накопичити ресурс. Але ще важчою була ментальна клітка. Дмитро зайшов у кімнату з чашкою настою з трав, який допомагав їй відновлювати кров. Він сів навпроти, і в його погляді, як завжди, була та суміш обожнювання й готовності спалити світ заради неї. Але Діана сьогодні не могла дивитися йому в очі.