Розділ 2. Частина 2. Останій аккорд.

Дмитро підійшов до Діани й просто приклав руку їй до щоки. У цьому жесті була така концентрація ніжності й влади одночасно, що в Нелі побігли мурашки. Це не було схоже на пристрасть; це було схоже на те, як майстер торкається свого найкрихкішого та найціннішого творіння. Не було ні слів привітання, ні чергових фраз. Він просто стояв поруч, і Ольга бачила, як плечі Діани, до цього напружені від їхнього важкого буденного батьківського дня, миттєво опустилися. Пальці Діани, що судомно терзали шовковий пояс, розслабилися й лягли на його долоню.

— Посидь зі мною. — Першим порушив тишу Дмитро. — День був довгим. Я втомився.

— Може, полежиш зі мною? Я теж втомилася, хочу прилягти.

Дмитро, навіть не переодягнувшись із дороги, сів на край дивана. У його рухах не було ні грама втоми, тільки та сама зосереджена міць, яка змушувала оточуючих мимовільно затихати.

— Полежи тут. Я потім тебе перенесу.

Діана переклала сплячу доньку в переносну люльку й втомлено випросталася. Кожен сантиметр її тіла викривав виснаження — не лише фізичне, а й душевне, викликане протистоянням материнському напору та постійному неспокою доньки. Вона здавалася майже прозорою в сутінках.

Дмитро не промовив жодного слова. Він просто двічі негучно поплескав долонею по сидінню дивана поруч із собою, запрошуючи її. Цей жест був позбавлений усякого пафосу чи світської ввічливості. У ньому було щось глибоко родинне, зрозуміле тільки їм двом. І Діана відгукнулася миттєво. Без тіні сумніву чи кривляння вона перетнула кімнату й опустилася на диван, укладаючись упоперек і довірливо влаштовуючи голову на його колінах.

Ольга Матвіївна, яка застигла в тіні коридору, спостерігала за цією сценою із завмиранням серця. Їй, яка звикла до того, що стосунки чоловіка й жінки — це або важка праця, або пристрасть, або взаємні зобов'язання, було боляче й лячно бачити це. Вона бачила, як рука Дмитра лягла на волосся Діани. Його пальці повільно, майже методично перебирали світлі пасма. У цьому не було еротики. Це було схоже на те, як старший брат утішає молодшу сестру, або як господар заспокоює віддану істоту, або як жрець торкається вівтаря.

— Світланка була дуже неспокійною? Мене весь день не було.

— Вона, як зазвичай, не перестає надриватися. Я втомилася від її криків, а вдіяти нічого не можу. Ти для неї як наркотик.

Дмитро усміхнувся.

— Сьогодні вночі я за нею пригляну. Ти спи.

— Та я й так сплю, — знизала плечима Діана, не розплющуючи очей. Його приємне медитативне погладжування по волоссю наганяло на неї дрімоту. — Ніч — це єдиний час, коли я реально можу поспати. Нічна няня — це просто шедевральна ідея.

— Днями відвезу тебе в клініку. Подивимося на твої аналізи. Ти так повільно відновлюєшся. Я думав, якщо вкласти в тебе достатньо коштів, то одужаєш за мить. Схоже, я прорахувався.

Діана видавила страдницьку усмішку.

— Вибач, що розчарувала. Але я не побита «Феррарі», моя людське тіло куди складніше влаштована. Зазвичай жінка після пологів відновлюється півтора, а то й два місяці, яких результатів ти чекаєш від мене? Якщо я досі кровоточу. Наберіться терпіння. Одне те, що я не непритомнію й не падаю без сил, уже велике досягнення.

Чоловік глибоко, і навіть якось трохи полегшено зітхнув. Минулого разу, дуже давно, коли він став батьком, він уяви не мав, крізь які труднощі проходить жінка, щоб дати життя, і що закінчення пологів — це не кінець усіх проблем і турбот. У той час він був молодим і енергійним. Він жив метушнею, яка не дозволяла йому багато часу проводити з дружиною та дитиною. Він створював бізнес, який пізніше став приносити йому прибуток і через деякий час зробив його шанованою людиною. І нехай у нього й була дружина з дитиною, за фактом він жив як неодружений. Він міг дозволити собі все: жінок, розваги, міг не з'являтися вдома стільки, скільки вважав за потрібне. Його дружина й донька були не більше ніж красивим додатком, який він міг вимкнути або ввімкнути в будь-який момент. У ту пору він вважав, що за гроші можна купити не лише комфорт, а й саме життя, позбавляючи себе його «брудних» подробиць — крові, сліз і безсонних ночей. Він не відчував їхнього болю, не знав їхніх страхів; він був амбітним архітектором своєї імперії, але абсолютно бездарним хранителем свого дому. Тоді він жив у світі цифр і зовнішнього блиску, де люди були лише функціями, а почуття — прикрою перешкодою на шляху до успіху. Він пам'ятав ту молоду, холодну лють, із якою штурмував вершини, не озираючись на тих, хто залишався в тіні його амбіцій. Донька була для нього лише обіцянкою продовження роду, а дружина — супутницею, що підкреслювала статус, деталлю інтер'єру, яка завжди мала виглядати бездоганно. Він платив за рахунками, вважаючи це вищим проявом любові, але ніколи не платив своїм часом, своїм теплом чи своєю присутністю. Тільки тепер, відчуваючи під пальцями крихкий, ледь відчутний пульс Діани й чуючи надривний плач Світланки, він почав усвідомлювати, яку оглушильну порожнечу він колись називав «життям». Його колишній світ був побудований на піску, а люди в ньому — лише тінями, через які він легко переступав. У ту пору він був просто людиною, яка прагла влади, і навіть не підозрював, що справжня сила полягає не в здатності підкоряти, а в готовності стати непорушним щитом для когось такого ж ніжного й беззахисного, як Діана. Вона не була йому дружиною в звичному розумінні, але дорожив він нею куди більше й сильніше. І якщо спочатку його турбував лише симбіоз у їхніх стосунках, то тепер він був готовий віддати себе їй без залишку. Після злиття їхніх душ, убравши в себе її Благодать, він перетворився на таке собі подобу раба її бажань. І якщо раніше на відстані їхній зв'язок практично не відчувався, то тепер, живучи під одним дахом, цей зв'язок міцно прив'язав його нефелімську суть до її суті. Він хотів її, але водночас розумів, що вона не готова. Він прагнув її, але разом із тим відчував до неї почуття, які не міг пояснити самому собі. І ці почуття на даний момент були куди сильнішими, ніж просто пристрасть. Часом вона снилася йому в найвідвертіших і найчуттєвіших снах, і в ці миті він готовий був утратити голову, але кожного разу щось його зупиняло. У останній мить, наблизившись до неї, він згадував, що вона не просто приваблива й зваблива в його очах дівчина, а його особистий об'єкт поклоніння, його Хірусін, його Володарка. І все, що він міг собі дозволити — просто лягти поруч і, зарившись обличчям у її волосся, заснути. А якщо не виходило, він ішов. Заводив мотор авто й ішов на «полювання» за тією, яка змогла б замінити йому її.