Розділ 1. Частина 3. Розрив.

— Чудово, — Діана відкинула його комір. — Тепер слухай мене уважно.

Її голос, тепер підкріплений украденою Благодаттю, дзвенів стаддю.

— Твоє завдання — негайно знайти Дмитра Сапегу.

Страж, усе ще відновлюючи здатність дихати, підвів на неї збожеволілий погляд.

— Владичице, це... це неможливо. Якщо він перебуває в межах обгородженого бар'єром міста, то нам туди не дістатися. Бар'єр виставлений не стільки від демонів, скільки від нас, Ангелів. До того ж, хіба він не помер? Про нього все наше співтовариство гуде.

— Це брехня, я не вірю, — резко обірвала його Діана. — Дмитро Сапега не з тих, кого можна ось так запросто вбити в його ж власному будинку. Це інсценування. І мені плювати, що там хто каже. Я відчуваю. Ти повинен знайти його тіло, якщо він мертвий.

— Владичице, — Страж спробував звестися на ноги, але його ноги тремтіли. — Ти просиш неможливого. Я всього лише службовий дух. Не більше того. У мені не більше можливостей, ніж у твого телефона. Моя влада обмежена. Я тут тільки для того, щоб берегти тебе.

Гнів Діаны спалахнув знову.

— Бар'єри! Закони! Ви завжди ховаєтеся за цими дурними правилами! Мій єдиний союзник, можливо, мертвий, а ви боїтеся порушити кордони! — Її очі заіскрилися, і вона зробила крок до Стража. — Я зараз примушу тебе забути про всі кордони! Ти шукатимеш його доти, доки не перетворишся на попіл!

— Почекай! Володарко! — Страж відсахнувся. Розпач надав йому несподіваної ясності розуму. — Є спосіб обійти бар'єр! Напівкровка! Такий самий нащадок ангела, як і Сапега.

Діана зупинилася, її хижий погляд уставився на Ангела-Охоронця.

— Поясни. Є ще такі, як Сапега?

— Звісно. Ангел Маріїл не єдиний, хто тоді підняв бунт і відмовився від крил. Таких істот повно. Народжені на Землі від союзу полеглого ангела, позбавленого крил, і людини, не підпадають під закон винищення, — швидко заговорив Страж, намагаючись урятувати свою душу. — Їхня Благодать мізерна, але вона є. Вони можуть проникати крізь наші загороджувальні бар'єри, оскільки не є чистою силою Небес. Вони... більше люди, ніж ангели. Їх навіть Нефілімами складно назвати.

Діана кивнула. Це було логічно. Такий вид, хоч і не ідеальний, але більш універсальний, ніж звичайна людина чи ангел, завжди знаходить шлях до лазівок.

— Ти знайдеш мені такого напівкровку. І ти відправиш його в особняк Дмитра, або якщо потрібно — пустиш його в тур по всій земній кулі. Він повинен з'ясувати: інсценування це чи ні. І якщо це інсценування, то де він.

— Я зроблю це, Володарко. Але це займе час. І я не можу гарантувати його лояльність. Вони... не дуже нас жалують.

— Чхати мені на їхні жалування, — Діана знову стала холодною й жорстокою. — Мені потрібна інформація. У тебе часу — три дні.

Ангел кивнув і, ще раз змахнувши крилами, зник.

Діана залишилася в порожньому офісі, відчуваючи, як украдена в Стража Благодать засвоюється її сутністю, даючи їй сили не впасти в непритомність від того жаху, який накрив її після випуску новин. Вона обхопила себе руками, намагаючись угамувати тремтіння. У вухах усе ще лунав голос диктора: «...знайдений мертвим... підпал...».

— Ні, Дмитре, тільки не ти, ти не можеш, ти дав слово… — прошепотіла вона, і її голос сорвався. — Ти ж обіцяв, що ти. Ти не міг залишити мене тут одну в цьому брудному світі.

Вона почувалася маленькою й беззахисною, незважаючи на всю свою внутрішню силу. Усі її «маски», якими вона так уміло користувалася, розсипалися на порох перед лицем простого людського горя. Їй хотілося кричати, трощити все навколо, але вона розуміла, що єдиний спосіб урятувати його (або хоча б його пам'ять) — це діяти. Але діяла вона зараз не як холодна машина, а як поранений звір, який готовий на все, щоб повернути свого сородича. Вона дістала телефон. Руки тремтіли так сильно, що вона двічі промахнулася по кнопці розблокування. Десятки повідомлень від Антона.

Антон: — «Діано, люба, де ти? Я місця собі не знаходжу. Будь ласка, просто подай знак, що ти в порядку. Я приїду куди завгодно».

Діана дивилася на екран, і в очах зазапекло. Вона знала, що Антон щирий, що він дійсно хвилюється за неї, але він не міг її зрозуміти. Він не знав, хто вона насправді, і не знав, ким був для неї Сапега. Для Антона це була просто новина з телевізора, а для неї — кінець світу.

Вона набрала повідомлення, ледь бачачи букви крізь пелену сліз:

Діана: — «Сталося те, до чого я не була готова. Мені потрібно побути одній пару днів, щоб спробувати зібрати себе по шматках. Будь ласка, не шукай мене, я не хочу нікого ні бачити, ні чути».

Вона вимкнула телефон і сховала обличчя в долонях. Їй було страшно. Уперше за довгий час їй було по-справжньому страшно, що вона помилилася, що Дмитро дійсно загинув, і що вона залишилася в цьому світі абсолютно одна.

Макс, напівкровка в поношеній косусі, обережно переступав через обгорілі балки в підвалі особняка. Він очікував побачити тут жахливу картину смерті, але чим глибше він спускався, тим сильніше росло його здивування.

Він присів на навпочіпки в центрі колишньої серверної. Повітря тут було дивним — воно не пахло гаром. Воно пахло... сіркою й аміаком? Легкий, ледь уловлюваний аромат, який буває тільки після вибуху на хімзаводах.