Розділ 1. Частина 2. Маневр відчаю.

— Антоне, — вона відірвала погляд від ноутбука. — Я вважаю, що нам потрібно працювати ще інтенсивніше. У нас мало часу до прем'єри. Акторка, яка грає головну героїню, виглядає втомленою, а твій сценарій — складним. Їй буде важко впоратися з цим навантаженням.

Антон нахмурився, його творча енергія трохи згасла.

— Ти права, Світлана в останні дні ледь тримається. Але я не можу її замінити. Більше нікому.

— Ти не повинен її замінювати. Ти повинен забезпечити їй ідеальні умови для роботи, — відповіла Діана, підходячи до столу й розкладаючи схему розкладу репетицій. — Якщо вона втомилася, виходить, ти неправильно витрачаєш її ресурс. Нам потрібно зробити її графік оптимальнішим. Більше індивідуальних прогонів, менше спільних, довгих зборів.

Вона взяла до рук ручку, і на очах в Антона почала переробляти його хаотичний, натхненний план у чітку, кольорову таблицю ефективності.

— Дивись, — продовжила Діана, вказуючи на розклад. — У наступні два тижні ми будемо слідувати графіку. Ти повністю присвячуєш себе репетиціям, ми не відволікаємося на особисте спілкування, поки не виведемо Світлану на необхідний рівень. Це наш останній, ударний маневр перед прем'єрою. Твоя зосередженість і твоя енергія мають бути спрямовані тільки на успіх, Антоне.

Антон, бачачи перед собою бездоганну логіку, одразу загорівся новим планом. Ідея ударного маневру припала йому до смаку. Він бачив у цьому виклик, який вартий того, щоб його подолати.

— Інтенсивність... Так, це чудова ідея! Я не дам Вишневій приводу казати, що я не справляюся!

— Угу, — кивнула Діана, її задоволення було повним. — А я забезпечу тобі всю необхідну підтримку: буду стежити за розкладом, працювати з текстом і декораціями, і, головне, — фільтрувати всі зовнішні подразники.

Таким чином, Діана не лише посилювала своє прикриття, демонструючи абсолютну відданість «проєкту» й перебуваючи з Обраним увесь вільний час від навчання, а й створювала ідеальний інформаційний вакуум навколо себе. Антон буде занадто зайнятий, щоб аналізувати її минуле, а вона — занадто занурена в роботу, щоб привертати увагу Кузнєцова.

На тому й порішили. Антон з головою поринув у вдосконалення своєї акторської майстерності, а Діана зайнялася закулісними справами. Протягом наступних десяти днів їхнє життя являло собою єдиний, безперервний творчий марафон. Антон був щасливий, його Мітка, а разом із нею й душа сяяли рівно й яскраво. Він почувався цінним і значущим не лише в театральному гуртку, а й у житті самої Діани, яка невідомим йому чином із бажаної дівчини для всіх хлопців перетворилася на його власне жадання. Його тягнуло до неї з непереборною силою, і щоразу, коли вона дозволяла йому її поцілувати, він був готовий продати душу самому чорту, аби тільки цей поцілунок не став останнім.

Одного вечора, коли Антон пішов у репетиційну залу, Діана повернулася в Квартиру, щоб перевірити пошту. Цього разу вона знайшла нову інформацію. Це було не оголошення, а чутка, що циркулювала у вищих ешелонах бізнесу. З'явилася інформація про те, що Кузнєцов не зміг знайти ключовий елемент Проєкту «Возвишення», який шукав. Пошук триває, фокус змістився на університетські кола й молодих дівчат, пов'язаних із «Тіньовим Гравцем». «Університетські кола». «Молоді дівчата». Діана відчула, як її внутрішня система перемикається в режим тривоги. Кузнєцов знав, що вона пов'язана з Дмитром, і здогадувався, що саме вона якимось чином допомагає йому викручуватися з найскладніших ситуацій. Він знав, що вона десь поруч, але де саме — не уявляв.

Діана швидко закрила канал, знову стерла всі сліди активності й глибоко вдихнула. Прем'єру переносити не можна. Будь-яка різка зміна планів приверне непотрібну увагу, порушуючи ретельно вибудувану нормальність. Якщо цей дідуган уже дібрався до столичних вишів, то будь-яка зміна приверне його увагу.

Вона попрямувала до мікрохвильової печі, щоб розігріти вечерю, яку приготувала для Антона, коли її особистий, старий мобільний телефон, який вона рідко використовувала, але тримала ввімкненим для «нормальних» контактів, раптом задзвонив. На екрані висвітилося ім'я: «Мама».

Діана негайно поставила розігрів на паузу, її обличчя миттєво набуло ділового виразу.

— Слухаю, — промовила Діана рівним, але діловим голосом, який мав на увазі, що дівчина чимось зайнята.

У відповідь пролунав резкий голос матері.

— Ну, привіт. Ти там ще жива? Ні дзвониш, ні пишеш. Діано, це просто неймовірно! Поки я не подзвоню, ти про мене навіть не згадуєш. Наші розмови стають усе коротшими й коротшими. Я вже тиждень не можу до тебе додзвонитися! Що це за ставлення?! Ти зовсім забула про моє існування? Не приїжджаєш, нічого мені не кажеш, як ти там взагалі живеш? Я, звісно, розумію, приїжджати не хочеш, але подзвонити ж можна?!

Мати Діани, схоже, була в стані крайнього нервового збудження, що не було для Діани новиною.

— Я зайнята, Мамо. У мене, як кажуть в IT-гуртку, працює “Протокол Інтенсивності”, іншими словами — справ непочатий край. Я готуюся до сесії й допомагаю Антону з його театральним проєктом. Я ж тобі казала, що можу не відповідати, коли тобі в голову спаде, і так, я жива-здорова й у мене все добре, — монотонно пояснила Діана, наче звітуючи перед програмою.

— Протокол! Що за манера висловлюватися? З нового року тебе наче підмінили, я ж не з роботом якимсь розмовляю. Ти завжди говориш цими своїми залізними слівцями! Тобі скільки років? Я тобі так ненависна, що ти говорити зі мною не хочеш? Що такого я тобі зробила?