Епілог.

Вечірнє повітря, напоєне ароматом хвої та прохолоди, що наближалася, м'яко перебирало пасма її волосся. ІзунЕль відчувала, як затихає гул міста, як остигає напруга в ефірі, поступаючись місцем густим сутінкам. Перший етап цієї великої гри Небес, Пекла та Людства було завершено. Вмістилище Ніфілімського духу Дмитра не просто вистояло — воно загартувалося, ввібравши в себе крижану витримку  Старійшини і живе тепло людської прихильності.  Вона знала: Ліліт зараз зализує рани, збирає отруту і вибудовує нові, ще більш витончені пастки та атаки. Вона, як і ІзунЕль, теж була жінкою, а це означало тільки одне: як і Хіпусин, Ліліт здатна на неймовірну пронозливість та хитрість. І вона викручуватиметься до останнього. Вони обидві викручуватимуться. Але це станеться не завтра. Доля дарувала їм перепочинок — ті самі роки тиші, які необхідні, щоб коріння їхнього щастя пішло досить глибоко і змогло утримати дерево життя в майбутній ураган.

Діана прикрила очі, уявляючи їхні будні. Вона бачила себе в тиші бібліотеки, серед сторінок своїх улюблених фентезі, де добро завжди перемагає зло. Вона бачила, як поливатиме орхідеї в оранжереї, поки він, Негласний Король, вершить долі мільйонів. Але кожне його повернення додому буде священним ритуалом: на порозі він залишатиме корону, важкий погляд і крижану сталь, перетворюючись на того, хто готовий годинами вирізати паперові сніжинки або колисати Мілану.

Щоночі, поки дім буде занурений у сон, Дмитро плестиме невидимі сіті захисту навколо їхньої доньки — нефілімська пристрасть і батьківська любов стануть найнадійнішим щитом у всесвіті. Він зміцнюватиме стіни їхньої держави, роблячи її неприступним бастіоном, а вона — зміцнюватиме його самого, стаючи його совістю, його світлом і його єдиною Рівновагою.

Це буде прекрасне, хоча і не довге затишшя. Хоча, світ устигне забути про кігті Ліліт, а Свєта і Мілана встигнуть вирости в променях цієї безтурботності. Але Діана пам'ятала: у повноті часу «кидок кобри» неминучий. І коли небо знову затягне свинцевими хмарами, коли проб'є дзвін лиха і над світом просурмить пронизливий військовий ріг, її Нефілім зустріне цей виклик не як раб обставин, а як істинний Старійшина, за чиєю спиною стоїть сама Дочка Творця.

Буря прийде, це закон всесвіту. Але сьогодні... сьогодні під Куполом Еммануїла панував мир.

Діана побачила блиск фар автомобіля, що наближався до воріт. Її чоловік готовий переступити поріг дому і увійти в тишу.

— Світлано! — Погукала Діана доньку. — Біжи зустрічай тата. Він уже під'їхав.

                                                          Кінець другого тому.