Розділ 9. Частина 3. Фінансові бої.

Дмитро не став чекати, поки отрута від візиту «чорного посланця» осяде в стінах його дому. Як тільки Світланка виїхала до школи, він направився прямісінько в Тронну Вежу. Оновлений нічною трансформацією організм більше не гудів від втоми — він вібрував від крижаної, сконцентрованої енергії. Увійшовши до кабінету, він навіть не сів у крісло. Вадим і група провідних аналітиків уже чекали на нього.

— Вадиме, мені здається, пропозиція Ліліт про «партнерство» була не просто чимось викликана. Зазвичай так чинять, коли чогось бояться або бачать неминучий крах. Схоже, що її кінець насправді близько. — Почав Дмитро, задумливо дивлячись у вікно. — Вони відкрили мені свої наміри, думаючи, що я засліпну від блиску їхнього золота й дам їм те, чого вони так прагнуть. — Він підійшов до панорамного екрана, на якому мерехтіли графіки світових ринків. Тепер він бачив не просто цифри, а саму структуру грошових потоків.

Один із молодих аналітиків-нефілімів, набравшись сміливості, вклинився в задумливий монолог начальника.

— Подивіться сюди, — він вказав на серію підозрілих транзакцій у західних портах, які ще вчора здавалися хаотичною атакою сусіда. — Це не просто мита. Це спроба Пекла легалізувати свої «чорні» активи через наші канали. Може, вони запропонували вам злиття, тому що їхні власні структури починають фонити на ринку. Їм потрібна ваша чистоплотність, щоб заховати свою бруд.

Дмитро здивовано втупився в графік і обернувся до аналітиків, і ті мимоволі відсахнулися — погляд шефа був пронизливим, ніби він препарував їхні думки. Було видно, що чоловікові спадає на думку низка ідей, які могли б у нинішній ситуації зіграти йому на руку. Ну або принаймні попсувати нерви ворогові.

І коли вже здалося, що тиша занадто затягнулася й стала незручною, очі Дмитра загорілися ентузіазмом. Він вирішив:

— Як щодо жнив? Давайте не будемо захищати порти. Навпаки — відкрийте шлюзи. Дозвольте їм влити туди стільки капіталу, скільки вони схочуть.

— Але це ж фактично здача активів! — подав голос один із фінансистів.

— Ні, — Дмитро хижо усміхнувся. — Це наживка. Як тільки їхні гроші змішаються з нашими, я використаю їхню ж «чорну мітку», щоб підсвітити всю їхню мережу. Вона сама дала мені ключ, коли прислала того піжона в костюмі. Тепер я знаю підпис їхнього капіталу. — Він провів кілька складних комбінацій по клавіатурі, і на екрані почали підсвічуватися вузли зв'язку — банки, офшори, інвестиційні фонди. Тепер вони не були приховані: від кожного з них тягнувся ледь помітний «чорний димок», точно такий самий, як аура посланця біля воріт. — Далі: як тільки ми їх вирахуємо, ми їх заблокуємо. — Вадим, який стояв у тіні, схвально хитнув головою. Він бачив, що шеф перестав бути «машиною на підзарядці». У ньому прокинувся мисливець, який використовує силу ворога проти нього самого. — І третє, — Дмитро понизив голос до шепоту, від якого по спині аналітиків пробіг холодок. — Усі рахунки, позначені цим «чорним світлом» — не просто заблокувати в один момент, як тільки я дам команду. Ми не просто заберемо їхні гроші. Ми випалимо їхніх агентів у людському світі. Кожен, хто взяв золото Ліліт, повинен прокинутися банкрутом. Або не прокинутися взагалі. — Дмитро підійшов до вікна, дивлячись на місто. Він відчував, як усередині нього пульсує та сама широта, про яку казала Діана. Він більше не просто оборонявся. Він розпочав глобальну партію, де ставкою було виживання його сім'ї. Він стояв біля інтерактивної карти, спостерігаючи, як по цифрових артеріях світу починають рухатися величезні масиви даних. — Вони думають, що розумніші за нас, — Сапега вказав на потік інвестицій, що йшов через сінгапурський хедж-фонд. — Вони впевнені, що я так сильно боюся обвалення своїх західних портів, що дозволю цьому «рятівному» капіталу увійти в систему. Вона вважає, що ці гроші стануть підтримкою, яка втримає мене від відповідного удару. Що ж, нехай так і думають. Я не проти. — Чоловік стиснув кулак, і на екрані одна з яскравих ліній транзакцій раптово забарвилася в криваво-червоний колір. — Як тільки вони торкнуться наших рахунків, вони перестануть бути її силою. Вони стануть її заручниками. — Він підійшов до вікна. — Це не мирний договір. Це абордажний бій в океані цифр. І Ліліт тільки-но сама перекинула містки на мій корабель.

Дмитро стояв у центрі операційного залу Тронної Вежі. Навколо нього на десяток метрів розтягнулися робочі місця аналітиків, але зараз тут панувала неприродна тиша. Усі очі були прикуті до центрального монітора, де пульсувала карта глобальних транзакцій.

— Час? — коротко кинув Дмитро.

— Хвилина до закриття азійських бірж, — відгукнувся Вадим, не відриваючи погляду від планшета. — Капітал зайшов повністю. Ліліт не скупилася: тридцять мільярдів розподілені по дев'яти підставних фондах. Вони вже розпочали процес «злиття» з нашими портовими активами.

Дмитро бачив це інакше. Для його оновленого зору ці тридцять мільярдів виглядали як чорна пліснява, що стрімко розповзається по золотих жилах його імперії. Ліліт була впевнена, що він не наважиться обрубати ці зв'язки, тому що вони вже проросли в його життєво важливі органи.

— П'ять секунд... три... дві... — голос аналітика зірвався від напруги.

— Закрити заслінку, — негромко промовив Дмитро.

Його палець не натискав на кнопку — це зробив головний трейдер, — але в ефірному плані Дмитро сам завдав цього удару. Він сконцентрував усю свою волю, проєктуючи її через систему безпеки Вежі.

У ту ж секунду карта на екрані спалахнула багряним.