Розділ 7. Частина 5. «Я сказала тобі — досить».

Сніданок проходив у напруженій мовчанці, що переривалася лише мірним постукуванням ложки Світлани об край тарілки. Діана, вже переодягнена в суху й затишну сукню, повільно пила чай, намагаючись не дивитися на злощасний паркет. Дмитро гортав звіти безпеки на планшеті, але його погляд раз у раз зісковзував у бік вікна, що виходило у внутрішній двір.

— Мамо, тату, дивіться! — Світлана раптом завмерла з ложкою в руці, вказуючи в бік оранжереї. — Сестричка каже, що їй там дуже подобається. Вона наводить лад.

Діана і Дмитро одночасно повернули голови. Скляний купол оранжереї, зазвичай прозорий і звичний, тепер виглядав так, ніби його зсередини залили розплавленим смарагдом. Крізь скло було видно, як між густими заростями ліан, що за останню годину встигли обплести весь каркас, розпускаються величезні, важкі бутони.

— Це що... лілії? — прошепотіла Діана, піднімаючись зі стільця і підходячи до вікна.

Квіти були розміром з людську голову. Їхні пелюстки, густого фіолетового і пронизливо-синього кольору, пульсували м’яким, фосфоресціюючим світлом. Це сяяння було настільки потужним, що перебивало яскраве ранкове світло, створюючи навколо оранжереї дивне, містичне марево.

— Це не лілії, — Дмитро підійшов до дружини, його обличчя знову стало маскою з холодного каменю. — Я такого ніде не бачив. Ці квіти не просто світяться, Діано. Вони живляться ефіром, чи щось подібне.

— Вони такі гарні! — Світлана підбігла до скла, притискаючись до нього носом. — Вона каже, що це її «ліхтарики». Щоб у її новому саду ніколи не було темно. І вони пахнуть... пахнуть як мамині парфуми, тільки смачніше!

Діана прочинила стулку вікна, і в їдальню миттєво увірвався густий, запаморочливий аромат. Він був настільки концентрованим, що у Діани на мить запаморочилося в голові. Це був запах первісного лісу, змішаний з ароматом квітучого мигдалю і чогось гострого, металевого.

— Дімо, подивися на прилади, — Діана вказала на датчики клімат-контролю на стіні.

Стрілки приладів судомно смикалися. Рівень кисню в зоні оранжереї зашкалював, а температура там, судячи з датчиків, піднялася до тропічних 35°C, приблизно так само, як було і на вулиці.

— Вона не просто «наводить лад», — Діана схопилася з-за столу, ледь не перекинувши чашку. — Вона знищує мою колекцію! Дімо, там унікальні орхідеї, там рідкісні папороті, яким потрібна прохолода і вологість, а не це... світлове шоу!

Діана підбігла до вікна. Вигляд світних пульсуючих бутонів, які буквально витісняли її звичні рослини, викликав у неї напад справжньої люті, змішаної з відчаєм. Вона роками вибудовувала цей мікросвіт, стежачи за кожним градусом і відсотком вологості.

— Світлано, передай своїй сестрі, що якщо вона спалить мої мадагаскарські орхідеї цим своїм «сяйвом», я... я влаштую їй таку головомийку, що мало не здасться! — Діана притиснула долоню до скла, відчуваючи, як від оранжереї виходить жар. — Вона обіцяла не псувати будинок, але оранжерея — це теж мій дім! Мій особистий кабінет, мій спокій!

Дмитро швидко перевіряв дані на планшеті, його обличчя стало ще похмурішим.

— Температура всередині піднялася до сорока градусів, Діано. Твоя автоматика не справляється, вона просто вийшла з ладу. Вона не просто вирощує квіти, вона повністю перебудовує біом під себе. Їй плювати на твої орхідеї. Їй потрібен ефірний інкубатор.

Світлана стояла біля вікна, заворожено дивлячись на те, як одна з величезних світних лілій повільно розгортає свої пелюстки, поглинаючи світло звичайної лампи денного світла, що висіла під стелею.

— Мамо, вона не хоче нічого спалювати, — тихо промовила Світлана, не повертаючись. — Вона каже, що твої квіти «спали». А вона їх «розбудила». Вона сказала: «Дивись, Світланко, тепер вони можуть співати».

— Співати?! — Діана ледь не задихнулася від обурення. — Вони повинні рости, а не співати! Дімо, там же оптимальний клімат, я вивіряла його роками! Вона перетворює мою лабораторію на якийсь Едемський ботанічний сад! Ці квіти не пристосовані жити в допотопних умовах і такому кліматі!!!

Діана буквально верещала від жаху. Її дітища, її улюблені маленькі зелені друзі опинилися в небезпеці. Вона схопила зі спинки стільця легку шаль і рішуче попрямувала до виходу на терасу.

— Я йду туди. Зараз же. І якщо я побачу хоч один засохлий лист моєї «Монстери», я влаштую їй таку догану, що вона до самого народження буде сидіти тихше води, нижче трави.

— Чекай! — Дмитро перегородив їй шлях. — Ти бачила показники датчиків? Там не просто жарко, там змінений склад повітря. Ми не знаємо, як твої легені відреагують на «спів» цих квітів.

Діана розлютилася ще дужче, намагаючись вирватися з цупких рук чоловіка.

— Це мої легені, Дімо!! І моя дитина всередині! — Діана поглянула на чоловіка з такою рішучістю, що він мимоволі відступив. — Якщо вона вирішила, що може безкарно виселяти моїх вихованців заради свого комфорту, вона глибоко помиляється! Я — мати, а не просто інкубатор для її амбіцій тераформатора.

Вона рвонула двері тераси. В обличчя вдарило незвично гаряче, густе повітря, що пахло озоном і якимись позамежно солодкими прянощами. Діана швидко закрокувала доріжкою до скляних дверей оранжереї, які тепер світилися зсередини, як гігантський смарагд.

— Діано, назад! — крикнув Дмитро, ідучи за нею, але Світлана раптом перегородила йому шлях, схопивши за руку.