Розділ 5. Частина 7. Підготока до війни.

На світанку фіолетове марево остаточно залишило стіни маєтку, всотавшись у мідні плити заземлення. У дитячій запанувала тиша — важка, густа, з запахом озону та паленого металу.

Діана лежала в руках Дмитра, бліда як мармур. Її дихання було ледь вловимим, тіло здавалося немічним і крихким, немов порцеляна, що пережила термічний, хімічний та фізичні удари. Але коли вона ледь помітно стиснула пальці чоловіка, він зрозумів: людяність збережена. Богиня ІзунЕль пішла на глибину, залишивши після себе лише виснажену жінку, на яку чекає довгий шлях відновлення.

Тиша в маєтку була оманливою. Усередині тіла Діани йшла невидима війна. Благодать Хірусин, подібно до надконцентрованого розчину всіх відомих і невідомих елементів таблиці Менделєєва, намагалася структурувати її слабку людську біологію. У її жилах текла вже не просто кров, а «рідке світло» — суміш нестабільних ізотопів, золотих наночастинок і молекул, чиї зв'язки не підкорялися земній фізиці.

Дмитро не відходив від неї ні на крок. Він розумів: звичайна медицина тут безсила. Його власні здібності нефіліма стали єдиним інструментом, здатним відкалібрувати цей хаос.

Щогодини він проводив процедуру, яку назвав «Гармонізацією»: шкіра Діани то світилася зсередини м'яким фосфором, то ставала прозорою, оголюючи мережу судин, що пульсували фіолетовим вогнем. Дмитро притискав долоні до її грудей, відчуваючи, як атоми її тіла вібрують на критичних частотах. Він виступав у ролі «стабілізатора», поглинаючи надлишки радіації та важких сполук, які людські нирки Діани просто не могли вивести. Кожен вдих Діани супроводжувався хрипом. Благодать випалювала легені, перетворюючи альвеоли на кристалічні структури. Дмитро, концентруючи свою волю, «пом'якшував» хімічну агресію, змушуючи божественну матерію не заміщувати тканини, а живити їх. Це була ювелірна робота — втримати баланс між перетворенням дружини на статую з чистого світла та її остаточним згасанням. Дмитро змінився. Його руки, вкриті глибокими хімічними опіками від контакту з її шкірою, постійно тремтіли. Щоб підтримувати життя в Діані, він створив у кімнаті особливе середовище: Діана більшу частину часу проводила в розчині важкої води та рідкоземельних металів, які синтезували Ангели. Це допомагало відводити надлишкове тепло, що виділялося при поділі «божественних молекул» у її шкірній тканині.

— Ти повинна повернутися, — шептав він, схиляючись над її обличчям, поки його власні очі наливалися золотим блиском від надлишку прийнятої на себе енергії. — ІзунЕль сита, але Діана... Діана повинна жити.

Він бачив, як під його пальцями затягуються мікророзриви в її аурі. Шлях відновлення був схожий на створення нової планети з хаосу первинного вибуху. Кожен її усвідомлений вдих коштував Дмитру місяців його власного життя, але він лише міцніше стискав її долоню.

І тільки за тиждень після початку «лікування» її шкіра перестала обпікати, а замість металевого присмаку в повітрі навколо неї почав розливатися тонкий аромат польових квітів — перша ознака того, що її людська природа почала адаптуватися до божественної присутності.

Наприкінці десятої доби Діана розплющила очі. Її погляд був туманним, позбавленим колишньої гостроти, але в ньому знову світилася та м'яка каря глибина, яку Дмитро любив понад усе на світі. Вона спробувала вдихнути, і цей звук нагадав шелест сухого паперу — настільки виснаженим було її тіло.

Дмитро миттєво опинився поруч, його змучене обличчя освітилося слабкою надією.

— Діано... — його голос зірвався.

Вона повільно підняла тремтячу руку, торкаючись його щоки. Її пальці були лякаюче холодними, але на кінчиках все ще танцювали мікроскопічні розряди фіолетової статики.

— Пробач мені... — прошепотіла вона, і в її очах зібралися сльози, важкі, немов краплі ртуті. — Я дала волю страху. Я знала, що загравання з Нею обійдеться дорого, але я не уявляла... не знала, що ціна буде такою руйнівною для всіх. — Вона судомно ковтнула, і в її грудях щось натужно задзвеніло, немов розколотий дзвін. — Я просто хотіла захистити нашу доньку, Діма. Коли я їх побачила, зрозуміла — мені не встояти, я бачила тільки Світлану під ударом. Я думала, що зможу контролювати Її, не дам їй занадто багато простору... але богиня всередині мене не вміє зупинятися. Вона не знає слова «Зупинись», вона знає тільки право сильного.

Дмитро накрив її долоню своєю. Він відчував, як під шкірою Діани пульсує надлишкова матерія — ті самі нестабільні атоми Благодаті, які не встигли засвоїтися і тепер повільно випалювали її органи зсередини.

— Не кажи нічого, — перервав він її, обережно пригортаючи до себе. — Тобі не можна витрачати сили на виправдання. Ти — людина, Діано. Твій страх — це те, що робить тебе живою. Але зараз... зараз мені потрібно забрати те, що випалює тебе зсередини.

Дмитро обережно підняв її на руки, відчуваючи, як від її шкіри виходить нестерпний, майже електричний жар. Він приніс її до їхнього ліжка — місця, яке завжди було їхнім спільним прихистком, але сьогодні мало стати вівтарем порятунку.

Коли їхні тіла зіткнулися без перешкод, кімнату заповнив низькочастотний гул, від якого затремтіло скло. Це не було просто актом кохання; це була алхімічна реакція, в якій Дмитро виступав у ролі пересохлої губки для наднової зірки, що бушувала всередині неї, яку він був готовий поглинути без залишку. У момент їхньої близькості, при черговому тягучому вдиху, коли вона закинула голову, її венами, видимими крізь тонку шкіру, побігли сліпучі фіолетові розряди. Це була Благодать у її найчистішому, агресивному вигляді — суміш нестабільних атомів і божественної люті, яка шукала вихід. Дмитро прийняв цей удар на себе. Через кожен дотик, через кожен вдих він втягував у себе розпечену матерію ІзунЕль. Його м'язи звело судомою, в очах спалахнули золоті іскри, а серце, здавалося, ось-ось розірветься від жахливого тиску прийнятої енергії. Але він не відсторонився. Навпаки, він притиснув її до себе ще міцніше, стаючи для неї єдиним цілим, вбираючи надлишки «рідкого світла» кожною клітиною свого тіла нефіліма. У цій єдності він фізично відчував, як ІзунЕль всередині Діани наштовхується на його волю. Завдяки цій близькості Дмитро зміцнював її ослаблені кайдани, буквально «вминаючи» божественну сутність назад у глибини її підсвідомості. Під впливом його сили печатки Творця, накладені на ІзунЕль, почали знову затягуватися, ущільнюючись і повертаючи Діані владу над власною природою, а крила за його спиною під впливом поглиненої сили почали розростатися і набувати могутнішої форми.